Коли спокійне надвечір’я
і сходить місяць в головах,
то сам собі здаєшся щирим
хоч у чуттях як не в словах.
Не думаєш про те, а знаєш:
кого любив, кого забив,
кого в дорозі обминаєш
за те добро, що він зробив.
А зранку серпень косу чеше
і кропиві, і лободі,
а ти підводишся – і брешеш,
і пишеш гімни на воді.
* * *
Дроти з морозу посивіли.
Не впали яблука з гілля –
висять червоні, як висіли.
Їх жде засніжена земля,
а я не знаю звідкіля
у яблуні беруться сили.
