Пролог
Сцена 1. Витлеєм, ясла. Пахне сіном
Сцена 2. Міський майдан у Витлеємі
Сцена 3. Русалим. Вечір. Тронна
зала в палаці Ірода
Сцена 4. Біля Йордана
Сцена 5. Берег моря в Галілеї
Сцена 6. Хуторець на курному шляху
з Галілеї в Юдею
Сцена 7. Міський майдан в Русалимі
Сцена 8. Гетсиманський сад
Сцена 9. Офіс Пилата
Сцена 10. Біля Голготи
Сцена 11. Голгота
Сцена 12. Резиденція Диявола-генерала
Сцена 13. Біля гробу Його
Сцена 14. Сцена чотирнадцята
Сцена 15. Резиденція Диявола-генерала
Епілог. Наші дні. Русалим. Кав’ярня
неподалік храму Гроба Господнього
Пролог
Цвіте кульбаба.
Мріє сонце.
Союз граніту і води.
Над Назаретом носить боцюн
сигнал прийдешньої біди.
Старенький Йосип
править косу
і струже дошку
наосліп.
Над Русалимом носить боцюн
черствий від вітру
мертвий хліб.
Ніхто не хоче і не вміє
тримати блискавку в руці.
Нервовий вовк в байраці виє.
Мигтять щонічні каганці.
Цвіте кульбаба.
Сонце мріє.
Щодня росте живіт Марії.
Союз граніту і води.
Несуть євреям буревії
сигнал
прийдешньої
біди.
Сцена перша
Витлеєм, ясла. Пахне сіном
Марія
Найперше - зав`язати пуп,
нехай зашерхне ніжний струп .
Візьми, дитино, пружну цицьку.
Іще далеко, ще не близько
Голгота
і смертельний хрест.
Голота,
прагнучи імпрез,
тебе зміняє на Варавву,
тобі продасть за муки – славу.
(співає колискову)
Ходить кіт біля воріт,
гупає ногами,
щось муркоче для сиріт
темними ночами.
А ворота на замку,
попід тином миші.
На старому вітряку
вітер меле тишу.
Під ослоном домовик
постола латає.
Х'тів купити черевик,
а грошей не має.
Миші вигризли дірки
і кота впускають.
Засинають вітряки,
домовик дрімає.
Ісус
(з ясел)
Мамо, чи в цьому місті багато людей?
Марія
Перехожих багато, а людей не рахувала, бо всі поспішають. Так і бігають…
Ісус
А мені наснився голуб. Увесь білий-білий, а дзьоб червоний, і лапи червоні. Ну, голуб як голуб, та чомусь мав чотири крила. Два великих і два малих.
Марія
Спросонку й не таке приверзеться. Давай-но пелюш-ки поміняємо.
Засинай, моя дитино!
Посію терни попід тином:
вони ростуть – і ти ростеш.
А може, хлопче, не підеш?
Мені і батькові старому
не вибачиш останню втому,
закриєш очі назавжди?
Ти цицьку взяв?
Смокчи.
Іди.
Сцена друга
Міський майдан у Витлеємі
Людно. Мораліст, дивлячись поверх голів, декламує свій текст. Інтонації мінливі – інвектива, молитва, скарга, плач.
Мораліст
Ганьби,
лякливих сліз,
щоденного сміття
не хоче бачити короткозорий дух.
Сміється гріх, бо підлість – наш пастух.
Ми любим справжнє зло й нещире каяття.
Сховав у злочині Диявол нагороду.
Хмеліючи від смороду пітьми,
крокуємо до пекла.
Та й в безодні ми
без страху й дрижаків ковтаєм насолоду.
1-ий Перехожий
А де тут дорога до млина?
Мораліст
Ганьби,
лякливих сліз…
2-ий Перехожий
Дядьку, чи ви припадком не маєте сірників?
Мораліст
Ганьби,
лякливих сліз,
щоденного сміття
не хоче бачити короткозорий дух…
Чути, як кричить віслюк, а відразу по тому – подзвін литавр. На сцену виходить Блазень.
Блазень
(танцює і співає)
Оркестрик грає під вікном.
Несуть порожній гроб з вінком.
Небіжчик поки ще живий,
веселий, жвавий, молодий.
Але проїли звірі
в його сумлінні діри.
Йому раніше смерті
судилося умерти.
Він визирає крізь вікно
і лається: "Ото гівно!
На шабад рано-вранці
їм музика і танці."
Мораліст
(смиренно, але переконливо)
Іди собі, чоловіче, туди, звідкіль прийшов. Не заважай, бо я при ділі.
Блазень
Я з Ерихона, а ти? Хочеш – кину литаври, а візьму трубу? Ось так…
Імітує крик віслюка
Мораліст
Ганьби,
лякливих сліз…
Блазень
Так і я ж про те саме! Ось послухай:
Міленьке море,
веселе горе,
і радісна суха нудьга.
Смердючі рожі,
пахучі воші,
і чорно-біла райдуга.
Чорні берези,
ласкаві леза.
Яскраві тіні,
охайні свині,
і полину солодкий смак.
Антихриста сакральний знак.
Що скажеш, братику? Чи годен ти таке второпати?
Мораліст
Ганьби,
лякливих сліз,
щоденного сміття…
Блазень
Чи ти, бува, не дятел? Іди собі, котику, туди… кудись.
(Мораліст виходить)
Адама Бог ліпив не з глини,
а з янгольського кизяка.
Ми всі від того стали злими,
хоч Богом навчена, рука
чоловікам малює крила.
Ба – навіть Єва, ніжна й мила,
уся з етеру і чеснот,
уся з амброзії та цнот,
таке тримає при собі,
що натякає, далебі,
на той первісний чорний глей,
з якого Бог зліпив людей!
Всім по секрету: обростаю!
Таке розкішне біле пір'я –
як в янгола, а не як в півня.
Щодня в свічадо зазираю,
і, людоньки! аж страх бере…
Жахаюся, що відімре –
за сигарету, чи за чарку,
чи за скоромне, чи за сварку,
що осквернила святість губ,
а чи за клятий перелюб…
Порадьте, пані та панове,
скажіть своє рішуче слово:
як стати грішним янголом?
Але ж, добірне товариство – нікому нічого. Про мене – ні слова! Не дай Бог, дізнається Мораліст, то відразу настукає в партком – чи про пір'я, чи про перелюб… їм все'дно, гадам, аби причепитися!
(співає)
Ой, волошин сіно косить,
А волошка їсти носить.
П'є росу червона ружа.
Гріє жорна колосок.
Будячищеві байдуже.
Йде барвінок у танок.
Терен сплівся у вінок.
Сцена третя
Русалим. Вечір. Тронна зала в палаці Ірода
Ірод
(визирає у вікно)
Таке занедбане сузір'я
десь у куточку в небесах.
І хтось великий,
дикий,
сірий
на зорі засіває прах.
А світ стоїть.
А вік – це мить.
Живіт болить
і щось смердить.
(звертається до генералів)
Всіх вас, панове генерали,
я викликав у свій палац,
щоб вам сказати,
щоб ви знали –
сьогодні в світ прийшов паяц!
По нашу смерть…
В селі малому
такого народила сука,
який за щастя має муку,
а щастя – мукою.
Наркомам
даю наказ: знайти і вбити,
спалити хату, кіз, корито…
Всім по медалі й вищий чин!
Якщо ж не знайдеться один –
той, що від бога чи від чорта –
хай не соромиться когорта
моїх солдат:
хто в пелюшках,
вбивайте всіх.
Почніть з своїх.
Ідіть.
Хай буде страх і жах,
хай буде м'ясо в пелюшках!
Диявол-генерал
Ваша величність! Як маємо чинити з вашими синами? Мені здається, що…
Ірод
Хай нікому нічого не здається. Мої сини такі, як і ваші. Всім одна віра й одна міра.
Диявол-генерал
Чи я правильно зрозумів, що…
Ірод
Правильно, товаришу генерал. Не знайдеш того єдиного – починай з моїх. Але й своїх синів не забудь!
Диявол-генерал
Я бездітний… поки що. А там побачимо.
Ірод
(визирає у вікно)
Мов цвіркуни, співають зорі
і скачуть в чорній висоті.
Комета, як сперматозоїд,
шукає щастя в самоті.
Горять на попіл метеори.
Пашіє жар – Волосожар,
а іскри падають у море,
а місяць, як скупий ліхтар.
(розмірковує)
Ось, скажімо, я цар, і не найгірший над цими євреями… шануватимуть мене довіку. Чого мені ще терба? Вірші складаю… Га? Так ось – десь там народився якийсь байстрюк – клопіт. Живіт болить – клопіт. Це, зрештою, неправильно, якщо у царя живіт і срачка. Несправедливо.
Сцена четверта
Біля Йордана
Ісус
Ви кажете – квіт під дощем?
Ви кажете – сердечний щем?
Ви кажете – блиск теорем?
До вас не з миром, а з мечем
іду.
А ви покиньте брата,
добро, ворота, рідну хату,
ягня, корову…
Рідну матір
забудьте!
А любіть мене –
того,
кого плебей кляне,
того,
ким стомлені пилати
заплатять за свою зарплату,
того,
хто годен на хресті
харкати істини прості:
любіть і дайте.
Під дощем
до вас несу сердечний щем,
до вас іду з важким мечем.
Любіть і дайте. А плечем
високе небо підпирайте,
щоб не зотліло під кущем.
На сцену виходить Автор
Автор
Жив собі в батечка
сіренький Авель.
Завжди тримався
усталених правил.
Стриг баранів
і доїв своїх кіз,
в небо дивився
з-під радісних сліз.
Бог (невідомо чому) не любив
Каїна-братика. Каїн – убив.
Ісус
Ти від кого прийшов до ріки цієї?
Автор
Отож бо й є, що не знаю! Прийшов, щоб тебе запитати: від кого я?
Ісус
І день іде, і ніч іде,
а час стоїть. Нема ніде
апостолів добра, а руки
шукають правди і науки.
Шукають марно, бо в людей
повиблякали навіть муки.
Автор
Може я вивчився б на апостола?
Ісус
Скипівся час, як молоко,
що перекисло ще у вим'ї.
Четвертий, п'ятий, шостий вимір
б'ють в барабани молотком.
Важкі неафриканські ритми
ламають скроні, б'ють у пульс.
Та нецікавий буде витвір,
коли на мінус множиш плюс.
Автор
То я мінус чи плюс? Мені більше сподобалося б стати, наприклад, логарифмом.
Ісус
Скидається, що ти глухий. Навіщо тобі вуха? Ти до мене прийшов, чи просто вештаєшся цією безбожною землею?
Автор
Як це – безбожною? Маєте тута храми, творите в них молитви, байдикуєте щосуботи… Все, як у людей. Хіба що богів з глини не ліпите, та це дрібниця – зате обрізаєтеся… Подумати страшно.
Ісус
Чи маскарад, чи карнавал,
чи просто люди повбирались,
аби ніхто їх не впізнав
поміж церков, палаців, звалищ.
Чи то співають, чи кричать,
чи марять у своїй хворобі –
я чую, бачу. А печать
моя на душах, не на лобі.
Сцена п'ята
Берег моря в Галілеї
Брат Ісуса
Поглянь – там осторонь стоїть твоя мати і говорити з тобою бажає.
Ісус
Хто мати моя?
Брат Ісуса
А я твій брат – чи й мене не впізнаєш? Дивно!
Ісус
(показує на своїх учнів)
Ото мати моя та браття мої! Бо хто волю мого Отця, що на небі, чинитиме, той мені брат, і сестра, і мати. Коли б же хтось слів моїх слухав та не вірував, я того не суджу, бо на світ я прийшов не судити, але спасти.
Брат Ісуса
Одні кажуть про тебе: “Він добрий”, а інші кажуть: “Ні, він зводить з дороги людей”. Йди до Юдеї, щоб і учні твої побачили вчинки твої, що ти робиш. Коли ти таке чиниш, то яви себе світові. Хай люди побачать!
Ісус
Не вірить в мене навіть брат мій…Не віриш?
Брат Ісуса
Хто сам прагне бути відомий, хай не робить нічого тайкома. Навіщо ховатися?
Ісус
Твій час завжди готовий, але мій ще не настав. Світ не може ненавидіти тебе, а мене ненавидить, бо я свідчу, що діла його злі. Чи ж не Мойсей дав вам закона? Та ніхто з вас закону того не виконує.
Брат Ісуса
Ти ніколи не вчився, то як можеш знати писання?
Ісус
Ще побуду я з вами, та недовго. Шукатимете мене – і не знайдете. А туди, де я буду, вам дороги нема.
Брат Ісуса
Нам і тут незле. Хто валить мур, того вкусить гадина. Хіба ні?
Ісус
Хто позирає на вітер, тому не сіяти, а хто дивиться на хмари, той не жатиме.
Брат Ісуса
Не тобі про це говорити, бо не сіяв і не жав. Поки людина живе, має надію. Живому собаці лучше, ніж мертвому левові, бо живі знають, що помруть, а мертві нічого не тямлять. Лежать, як дрова.
Ісус
Іди, їж твій хліб, пий твоє вино і усолоджуй собі життя з жінкою твоєю. (Зникає)
Брат Ісуса
А й правда – піду додому. Аж голова заболіла від тих розумувань… Бозна в кого мій брат уродився – ні в батька, ні в матір. Шизи в нього, чи що… (Співає)
Весняні танці комарів –
весільні танці комарів.
Пора очікуваних злив,
І дуже хмарно.
Як фосфор, пні в нічній імлі,
як ртуть, муравлики малі,
як гвинтокрил, летять джмелі,
І дуже гарно.
На сцену виходить Блазень
Блазень
Слухай, хлопче, ти не бачив того дивака з Назарету і його команду?
Брат Ісуса
Він не дивак, а брат мій. Не все кажи, що на язиці свербить.
Блазень
Мені не свербить, мені чухається… То бачив ти брата свого чи ні?
Брат Ісуса
А якби бачив, то що?
Блазень
Хочу до нього пристати, бо кажуть люди, що смішне говорить, а я страх який смішливий. А жінки між ними є? (З ясного неба падає блискавка, і під ногами Блазня горить земля) Тю, матері його трясця! (Кричить у небо) Ей, ви там! Чого розходилися? (Братові Ісуса) Танцюй зі мною, брат свого брата! Нумо! (Співає і танцює. Брат Ісуса приєднується до нього)
Червень б'є в зелений бубон,
темпоритми знає пупом.
І танцює комашня,
і танцюють хробаки,
в небо дивиться свиня,
оживають сопілки,
їжаки стрижуть голки,
ночі горнуться до дня,
проростають огірки,
виростає зайченя.
Брат Ісуса
Я й сам веселий, але… Ти що – все життя отак скачеш?
Блазень
А чом' би й ні? Не вкрав, не вбив, шаную батька й матір, годую жінку і дітей… Танцюватиму до смерті!
Сцена шоста
Хуторець на курному шляху з Галілеї в Юдею
Блудниця
(стоїть біля своєї халупи, з-під руки дивиться в той бік, куди пішли Ісус із учнями)
Як дивно – лихоманка б’є…
А це чого б?
Усе – моє!
У мене губи, як малина.
Я не шукала й не молила
ні прощення, ні настанов.
В і н сам прийшов –
і сам пішов,
цнотливий, як безсилий дід.
Гей, парубки!
Сюди ходіть!
П’ять доларів, а можна шекель.
Я за готівку, не за чеки,
то не лякайтесь.
Дивина…
Мене вже дві, а не одна.
То мерзну, то кидає в жар…
Та відчепіться, це був жарт!
Піду за Н и м.
А це навіщо?
Не знаю.
Йду.
Це, мабуть, смішно…
У мене губи, як малина.
Я не шукала й не молила
ні прощення, ні настанов…
В і н сам прийшов – і сам пішов.
Пече вогнем від підошов!
(співає)
Побреду, побреду,
по коліна в лободу.
Лан засію пирієм,
поберусь з багатієм.
Йому хату підпалю,
щоб не чхав, коли я сплю,
щоби пузом не трусив,
щоб галушки замісив,
щоб шукав, коли впаду
в кропиву чи лободу.
Вже й голосу чортма… Хіба ж я так співала? Ото халепа… А таки піду за Н и м! Ого, вже далеченько… Біжу!
На сцену виходить Мораліст
Мораліст
Гей, дівчино, постривай-но!
Блудниця
Чого тобі, дядьку?
Мораліст
Це ти співала про лободу?
Блудниця
Може й я… А що з того?
Мораліст
Гарний маєш голос, ось що.
Блудниця
Колись був гарний, а тепер не до співу.
Мораліст
А в чім причина? Мо' зурочив хто?
Блудниця
Мо' й зурочив… Прощавай!
Мораліст
Зажди хвильку. Мені Бог послав із десять шекелів… (виймає з кишені). Дивися, не брешу.
Блудниця
Ну, не брешеш… А далі що?
Мораліст
То запроси мене на каву. Це твоя халупа?
Блудниця
Нема в мене кави. За мої заробітки не накупишся.
Мораліст
Та біс із нею! Поговоримо, то й без кави обійдеться.
Блудниця
Про що зі мною говорити будеш?
Мораліст
А про що говорять із гарним намистечком?
Блудниця
Тут говори, я послухаю.
Мораліст
Отакої! Тут і сісти ніде, не те що лягти.
Блудниця
Можна й навстоячки!
Мораліст
Хіба я козел? То ходімо, чи що…
Блудниця
Десять шекелів?
Мораліст
Шість, але ти мені ще й заспіваєш.
Блудниця
Сім, але щоб на ніч не просився. Зробиш своє, то йди під три чорти.
Мораліст
Там побачимо…
Мораліст і Блудниця
(співають)
Коли сіпається мозоль,
як кучер, лається король.
Такий театр на цьому світі:
одне життя, а інше – роль.
І кучера, і короля
навіки забере земля!
Коли ворушиться в штанах,
здається богом сатана.
Такий театр на цьому світі:
молитва без гріха – смішна.
Розтане лід – вода пливе.
Те, що ворушиться, живе!
Сцена сьома
Міський майдан в Русалимі
Людно. Мораліст, дивлячись поверх голів, декламує свій текст. Інтонації мінливі – інвектива, молитва, скарга, плач.
Мораліст
Кричать хоробрі хробаки:
"Ми!"
На сонце дивляться з-попід
Пітьми.
А з нас кепкують хробаки:
"Ви?"
Плетуть собі гнучкі вінки
З трави.
Б'є марнославність хробаків:
"Хто?"
А їх іде на кілограм
Сто.
1-ий Перехожий
А де тут дорога до млина?
Мораліст
Кричать хоробрі хробаки:
"Ви!"
На сонце блимають з-попід
Трави.
2-ий Перехожий
Дядьку, у вас припадком нема сірників?
Мораліст
Нема у мене сірників,
Нема
Натомість клятих хробаків
Є тьма.
Тьху, бий тебе сила Божа! Плету дурниці розумним язиком.
Чути, як кричить віслюк. З-за лаштунків виходить Блазень; в руках тримає литаври
Блазень
(звертається до глядачевої зали)
Тихенько, панове, тихенько… Зайдемо цьому телепневі за спину… так… а тепер я гепну в литаври, а ви дивіться.
Б'є в литаври. Мораліст підскакує і хапається за серце
Мораліст
Чи ти, бува, не з дурної родини?
Блазень
А звісно, що з дурної! Як і всі ми… Щоправда, ти скиглиш, а я веселий, та на хліб сяк-так заробляємо. Ти скільки маєш за день?
Мораліст
Грішми гидую.
Блазень
А хлібом? А свіженькою бараниною?
Мораліст
Чого ти причепився? (Повертається до Блазня спиною і рече, дивлячись поверх голів). Упав, упав Вавилон, велика блудниця, і став домівкою бісам і сховиськом всякому духові нечистому, і всякій птиці огидній…
Блазень
Зачекай-но, дай і мені слово сказати!
Мораліст
І голосу кобзарів, і співаків, і сопільників, і трубачів вже не було чути, і голосу млинового каменя чути не було…
Блазень
… лише литаври в моїх вправних руках звучали чистим золотом, а не ницою міддю. Слухайте!
Б'є в литаври. Мораліст підвищує голос, а Блазень намагається його перекричати.
Мораліст і Блазень
(разом)
Алилуя! Спасеннє і слава, і честь, і сила Господові Богу нашому… Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! Очі в тебе… Алилуя Господові нашому, правдиві бо і праведні суди його… Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях… Губи в тебе – солодка малина…
На майдані збирається юрба. З глядачевої зали поміж іншими добре видно обличчя Ісуса та його учнів.
Мораліст
І бачив я звіра, і царі земні, і війська їх зібрані, щоб воювати війну з військом його…
Блазень
Голубко моя в розколинах скелі, покажи мені лице твоє…
Мораліст
Настане день і за те, що дочки сионські аж занадто загорділи, Господь одійме гарні бляшечки на ногах, сережки та запинки…
Блазень
Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна!
Мораліст
Одійме їм Бог перстінці й каблучки, дзеркальця та обличчя барвисті.
Блазень
Слухай, це ти й справді повивчав усе напам'ять, чи під фонограму шуруєш? А де ж магнітофон?
Мораліст
І буде тоді замість принадних пахощів – смердота; замість пояса – мотузка; замість завитого волосся – пліш, і замість широкої обгортки – вузька верітка, а замість краси – плями.
Блазень
Зуби в тебе – мов отара острижених овець, що з купелі виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної.
Мораліст
Горе тим, що з ранку вже шукають напоїв. Гарфа й гуслі, бубон і сопілка на їх бенкетах…
Блазень
Хвала тим, що не цураються радощів, і дзвоном золотим вшановують кожен новий день.
(Б'є в литаври)
Мораліст
І розпростре Господь над усяким місцем Сион-гори хмару й дим на день, а світло палаючого огня на час ночі…
Блазень
Помовч трохи, братику… (Вдивляється в юрбу і поміж іншими вирізняє Ісуса) Чого так дивишся на мене, добродію?
Ісус
Не дивлюся, а бачу, і болить мені серце.
Мораліст
А чи слухаєш ти мене, достойний чоловіче?
Ісус
Не слухаю, а чую, і болить мені серце.
Блазень
Може ти їсти хочеш? Маю трохи грошей…
Мораліст
Помолися зі мною!
Ісус іде з майдану. Апостоли рушають за Ним.
Мораліст поспішає навздогін. На сцену виходить Автор.
Автор
На чорному і сіре – біле.
Це можна стерпіти, коли
тебе ні крихти не любили,
але зате не прокляли.
(Блазневі)
Скажи що-небудь розумне, і дай спокій отим залізякам… Уже в голові дзвенить.
Блазень
Я у борщі розгледів чорта,
а біля стайні здибав мавку.
Сміялася з мене реторта,
а в дзеркалі побачив мавпу.
Автор
Вже трохи краще… А чи вмієш говорити, як усі люди? Про щось таке… ну… сонечко… хмарина подібна до літака… бачиш?
Блазень
Не бреши, бо літака люди ще не винайшли, і не скоро це буде.
Автор
Не про те мова! Скажімо, приходиш ти додому… і що? Не ляскаєш в литаври, не мелеш язиком… а щось таки робиш… чи говориш розумне… хіба ні?
Блазень
Мию руки, обідаю і плачу в гірку сльозу.
Автор
А це б чого? Чи щось болить, чи грошей мало?
Блазень
Колись давно – ще у колиску –
заповз до мене чорний змій.
Був трохи довгий, трохи слизький,
проте привітний і не злий.
Ми бавилися промінцями,
що падали з віконних грат,
а в темні ночі – камінцями
(в колиску їх приносив гад).
Коли він засинав, то жало
м'яким ставало і блідим,
і безтурботно пульсувало
під пальцем заздрісним моїм.
А я почав шукати згуби…
Коли мені достало сил,
я нагострив молочні зуби,
і змію жало відкусив.
Воно в мені, те жало, і я цим тішуся. Второпав?
Автор
Тішишся – і плачеш?
Блазень
Ні, плачу – і тішуся, а це вже мистецтво.
Єлей – олія.
Мусиш знати
у повсякденному житті:
Чим оселедці поливати,
а чим святити у святі.
Ховає в торбу литаври і виходить.
Автор
(співає)
Я ногою зачепився
та й за гарбузиння –
заблукав, хоч не упився,
на землі осінній.
Не питаю свого роду,
бо його немає.
На прив'ялому городі
квіточку шукаю.
Хай собі сміються люди,
недобрі й лукаві.
Буде квітка чи не буде,
а мені цікаво.
Чи ромашка, чи волошка
зацвіте городом,
чи довіку чашка й ложка
за колючим дротом.
(Повертається Мораліст)
А тебе я наче ще не бачив. Щось купуєш чи продаєш?
Мораліст
Хочеш щось продати чи купити?
Автор
Ні, не хочу. Маю про всіх вас написати, то ж ходжу й дивлюся.
Блазень
І про мене напишеш?
Автор
Напишу, якщо знатиму, що ти за птиця.
Мораліст
Та я й сам не знаю, якщо відверто. Вчився на коваля, а тепер… ет, що там казати…
(повертається до юрби і декламує)
В могилах плачуть ті, що з'їли
сирітський пліснявий шматок.
Не дасть вам доля слави й сили,
якщо не х'тіли чи не вміли
надерти м'яса із кісток,
на шпулю намотати жили
із тих, хто мріє про хрясток.
Автор
Мені подобається. Сам придумав?
Мораліст
Сам, не сам… Яка різниця, якщо подобається?
Автор
(показує на перехожих)
А вони не слухають… Чи я помиляюся?
Мораліст
То вони помиляються.
Автор
І що нам тепер робити?
Мораліст
Що – робити?
Автор
Розійтися, чи ще поговоримо? Я про тебе напишу.
Мораліст
Не забудь – я з Капернаума.
Сцена восьма
Гетсиманський сад
Юда
(розглядає зірвану квітку)
Нема квіток на три пелюстки,
а кажуть – трійця… Видно, бог
те не любив, що дуже вузьке,
і пишних натворив квіток.
Живеш-живеш, і раптом бачиш
що поспішав кудись дарма.
Смієшся й скачеш, а чи плачеш –
все'дно три місяці зима.
І вЕсни, й осені щороку,
і пахне літом у садку.
До щастя завжди ще півкроку –
та ось на це нема секунд.
(прислухається)
Вони вже йдуть.
Вони прийшли.
Не буде чуда,
бо по чолу вирізняють Христа.
Де є Спаситель,
мусить бути юда,
стопроклятий від Бога і хреста.
Учителю!
Твої цілую руки.
Не довго їм ятритися в гробу.
Я долучаю до твоєї муки
свою любов і нАвічну ганьбу.
О люди!
Рід замріяно-кривавий.
Ватага. Зграя. Банда. Чи сім`я?
Учителю!
Задля твоєї слави
дозволь занапастить своє ім`я.
Твій шлях туди,
де не кружляють гроші,
туди, де завжди кришталевий сніг.
Твій шлях туди,
куди не йдуть хороші,
а лише ті, хто вмер – а переміг.
Крук
(співає)
Сумне й порожнє придорожнє
старе вороняче гніздо –
тепер живе в ньому Ніхто.
А восени і навесні
Ніхто пасеться в бур'яні,
та ще й співає з тихим щемом
(по кращим солов'їним схемам)
про те порожнє придорожнє
старе вороняче гніздо,
в якому оживе Христос.
Юда
Що ти верзеш, чорне пір'я?
Крук
Шукай собі мотузку, мій лагідний. Вони вже йдуть. Вони прийшли. Не буде чуда. Чи буде? А що ти купиш на тридцять срібних?
Летиш під хмарами – земля
така мала здається й мила…
Питання руба: звідкіля
внизу лиха береться сила?
(Сідає Юді на плече і зазирає в очі.)
Юда
Ти, видно, розумний, але нудний.
Крук
А хто тут веселий?
Сцена дев'ята
Офіс Пилата
Пилат
Тому скажи,
цього спитай,
те розв'яжи,
це замотай,
щось напиши,
щось прочитай,
те воруши,
це не чіпай…
Їй-бо, набридли ці євреї!
Набридли пейси і носи.
На клаптику землі цієї –
і не шукай, і не проси –
не знайдеш римської краси.
Поганий день…
Була прикмета –
кричала Жаба під вікном.
А це ще хто? Із Назарета?
Чого тобі?
Прийшов з вінком…
Ти любиш терни? Ну, люби…
Жаби кричать, а голуби
на мармур гидять в цій Юдеї.
Їй-бо, набридли вже євреї…
Гей, заберіть його собі!
Жаби, птахи, а ще скрипить
щось під столом…
Шалом, шалом!
Що хочете з нього зробіть,
чи розіпніть, чи відпустіть –
то ваші справи.
Спати…
(Спить)
В кабінет заходить Секретар (він же Диявол-підполковник)
Секретар
Ваше високопревосходительство! Ваше високо… Спить, як хом'як. (До глядачевої зали). Як не їсть, то бурчить, а як пробурчиться, то спати хоче. (Зазирає Пилатові в обличчя) Ку-ку! Ваше високопревосходи-тельство! Яке, одначе, гидке слово: вскпрвсхдтльст-во… (Чути, як кричить Жаба. Секретар відкриває вікно). Чого тобі, мила ропухо? Хробачка хочеш? Почекай трохи – о першій ночі буде дощ, а під вось-му вони полізуть із землі. (Жаба кричить) Ото ще нетерплячка! Хробачка всі хочуть, чого там… Лови комарів. Ваше високопревосходительство, агов!
Пилат
Чого ти кричиш?
Секретар
Хто, я? То вам приснилося.
Пилат
А я й не спав, не бреши. Чого прийшов?
Секретар
Варавва погоджується працювати на КДБ.
Пилат
Яка Варавва?
Секретар
Не яка, а який. Той, що ви його помилували замість Ісуса.
Пилат
А я його милував?
Секретар
Ну!
Пилат
А Ісус не хотів працювати на КДБ?
Секретар
То він же начебто бог, а не якийсь лайдак. КДБ богів не любить, а боги не люблять гебістів.
Пилат
А чого від тебе сіркою пахне?
Секретар
Я пропоную – кинемо його на Галилею, бо тамошній нарід щось дуже розбосячився.
Пилат
Кого кинемо на Галилею?
Секретар
Варавву, вше вскпрвсхдтльство.
Пилат
А нарід розсобачився?
Секретар
Дуже, вше вскпрвсхдтльство.
Пилат
Дивись мені! Щоб справно…
Пилат засинає. Чути, як кричить Жаба.
Секретар
(до глядачевої зали)
Тепер спатиме, як немовля. А тоді прокинеться, бо захоче їсти. Наразі маємо вільну хвилину, то можемо трохи розважитися. Ось погляньте: раз… два… три… Оп-ля! (В його руках матеріалізується гітара). Трохи поспіваємо. Гей, Жабо!
Жаба
(за вікном)
Ква-ква?
Секретар
Даю ноту: ля… ля… ля… Ще?
Жаба
Вистачить, не така я вже дурна.
Дует Секретаря і Жаби
Кравці лисицям хутра шили.
Дозріли в камені плоди.
Сомами вуса ворушили.
Сіль утікала від води.
Слова, ква-ква! Слова, ква-ква!
Дурному – мудра голова!
Підкову з місяця кували
і тихо вили ковалі.
Багаті в бідних купували
з-під нігтів лантухи землі.
Слова, ква-ква! Слова, ква-ква!
Дурному – мудра голова!
У Мертвім морі хмару прали
старенькі висохлі діди.
Корові мавпочки моргали,
а сіль втікала від води.
Слова, ква-ква! Слова, ква-ква!
Дурному – мудра голова!
Пилат
(прокидається)
Їсти хочу… Що там сьогодні накуховарили?
Секретар
Та, мабуть, щось свиняче. Ви ж любите, ге? Треба руки помити, бо мікроби повзають.
Пилат
(дивиться на руки)
Нічо' тут не повзає, не бреши.
Секретар
(протирає скельця пенсне)
То не будете? Хтось запише в історію, що Понтій Пилат, прокуратор Юдеї, боявся мила.
Пилат
Писарів розвелося, вашу мать… Давай ту воду!
Жаба
(вискакує на підвіконня)
І мені водички, бо в горлі пересохло.
Сцена десята
Біля Голготи
Репортер
(в мікрофон)
Знімальні камери телеканалу "Ісраель-1" розташовані біля гори, яку мешканці Русалима називають Череп або Голгота. До нас наближається процесія, попереду якої у супроводі поліціантів іде засуджений до страти Єшуа га-Ноцрі. Це молодий ще чоловік, який – можливо, у нападі божевілля – називає себе божим сином, кидаючи виклик священним віруванням наших дідів і прадідів. Хоча невеличка громада прихильників і послідовників засудженого є дуже активна в поширенні його ідей, реальною загрозою державі га-Ноцрі не був. Утім, уся постава…так…уся постава, а особливо – очі засудженого свідчать про його бажання вмерти. Увага! Коротка перерва на рекламу. "Весна в раю" – жувальна гумка навіть для тих, хто не має жодного зуба! Коньяк "Нерон" – найкращий витвір наших виноградарів! Купуйте расових ослів від фірми "Зільберман і брат"! Увага! Знімальні камери телеканалу "Ісраель-1" розташовані біля гори, яку мешканці Русалима називають Череп або Голгота. До нас наближається процесія, попереду якої у супроводі поліціантів іде засуджений до страти Єшуа га-Ноцрі. Коньяк "Нерон" – найкращий витвір виноградарів для расових віслюків від фірми "Зільберман і брат"! Я перепрошую, але кляті голуби гидять на камеру…
Ісус
Б'ють пороги.
Місяць сходить,
як і перше сходив.
Землю висохлу скородять
здурнілі народи.
Той мурує, той руйнує,
той неситим оком
за сусідами пильнує,
щоб весняним соком
не впились.
Молитва всує,
бо до Бога – боком.
(Роздивляється обличчя в глядачевій залі)
Бувають люди, як пісні,
Як свято, чи жалобні дні.
Такі, як небо,
Такі, як слиз.
Такі, як лебідь.
Такі, як глист.
Такі, як лампа.
Такі, як цвях.
Такі, як мавпа.
Такі, як страх.
Такі, як криця.
Такі, як киця.
Такі, що плачеш,
коли присниться.
(Замовкає і роздивляється обличчя в глядачевій залі)
Холодне полум’я погорди
не палить душу, але сушить.
А що робити?
Темні орди
не осіЯних, але сущих,
до себе тягнуть – вниз, туди
де сіль втікає від води.
Ніцше
(придивляється до Ісуса)
Смішні й убогі
віра в бога,
покірності і рабства шал.
Сліпих святенницьких дзеркал,
нікчемності сопливих шкал
цурайтеся!
Це я пишу –
міцний, стрункий, високий, гарний,
понадсумлінний і безкарний,
готовий загребти межу,
що вигріб Бог.
Хай гострять цвяхи –
одна дорога у невдахи…
(Сякається в два пальці)
Весна, а вже така задуха,
що засихає каламар.
Жаби кричать…
От кляті мухи…
Ну, ось…всі пера поламав.
Крук
(кружляє над Ісусом)
У Гетсиманському саду
Свою дружину молоду
Зустріну.
Їй розповім, як хижий цвях
Хороші люди в мозолях
Гострили.
Блищить спітнілий лоб, як скло.
Вже тої крові натікло
Болото.
За пташу ніжність і красу
Дружині очі принесу
З Голготи.
Цвітіння радісна пора.
Під знаком чорного пера
Олива.
Смерть те шукала, що знайшла.
Смішні всі храми, і смішна
Молитва.
Лишив у тихому саду
Свою дружину молоду
Й статечну.
За нашу ніжність і красу
Їй мертві очі принесу
В гніздечко.
Сцена одинадцята
Голгота
Ніцше
Вмер той, хто мертвим народився.
Еге ж?
Стражник
А ти не помилився.
Ти, власне, хто? Дивацькі строї…
Ти чужоземець?
Ніцше
Для малої,
такої, як твоя, землі
весь світ чужий.
Стражник
Дурне…Зомлів
якийсь панок, дійставши в пику.
(До юрби)
Гей, розійдіться! Мало слів,
то маю гарну довгу піку
на вас, а не тамтих ворон.
Ніцше
А де у вас останній схрон,
куди заносять звідси мертвих?
Стражник
Собі шукаєш місця? Смерті
не накликай…Десь серед скель,
та я не був там.
Репортер
(підходить до Ніцше)
“Ісраель”,
теленовини. Ваша думка?
(швиденько надиктовує в мікрофон)
“Весна в раю” – жувальна гумка.
(до Ніцше)
Чи вам здається, що Ісус
загинув марно?
Ніцше
Не берусь
втручатися у ваші справи,
але – не марно, а для слави.
Він егоїст.
Репортер
Уже цікаво…
Стражник
А що ж за слава? На хресті
карають злодіїв й бандитів.
Репортер
(В мікрофон)
В компанії й насамоті
коньяк “Нерон” - найкращий витвір.
(До Ніцше)
Чи хтось із нас не егоїст?
Ніцше
Але не всім дається хист
умерти за таку дурницю,
як розголос.
Репортер
Скажіть дещицю
про себе. В чому ваше кредо?
Ви розумієте це слово?
Ніцше
Не хочу дьогтю, хочу меду –
це вас влаштовує?
Стражник
Толково!
Репортер
Це афоризм…Ще кілька слів?
(в мікрофон)
Купуйте расових ослів
від фірми “Зільберман і брат”.
Стражник
(До юрби)
Сказилися? Назад! Назад!
Ніцше
Не люблю нещасних,
бо ридають часто.
Не люблю щасливих –
дуже галасливі.
Не люблю тверезих
(пхають скрізь терези).
Не люблю сп’янілих,
бо не мають сили.
Не люблю багатих
(хочуть всіх зібгати).
Не люблю голоту –
тягне все до рота.
Не люблю нікого.
Нема в тому злого,
бо люблю сосиски з капустою.
Хайль!
Ісус
(відкриває очі)
Дурень ти, Ніцше.
Вмирає.
Чути подзвін литавр.
Ніцше
Це, товариство, є хвороба –
синдром месії. Тиск і пульс,
і щось у серці, а під лобом
неврівноваженість півкуль.
Хрест, з якого зняли Ісуса
Я ще раз юшкою умився
і почорнів від чорних мух.
Від блазнів, пастирів і мук
уже стомився.
Найгірше – це непевність ката.
Тобі довірили – роби
так, щоб не встигли верещати,
щоб мовчки падали в гроби.
Я не скажу – ніхто й не знає,
що в підземельнім самотинні
міцніє, пагони пускає
від крові тихо проростає,
моє коріння.
Гей, кати!
Робіть роботу!
Більше крові
На Голготу!
Я стомився
Достоту,
Але скоро
Проросту
Червоним листям.
Крук
(сідає на хрест)
Хотів би жити у шпаківні.
Щоб тихо-тихо.
Ніч.
Я сам.
Уранці голосили півні,
а птаство з віття
небесам
співаю радісні кантати
про коника і хробака.
А я в новій обжився хаті
і став би схожий на шпака.
(плаче)
Диявол-підполковник, він же Секретар
(хвостом відганяє мух)
Це трохи дивно, але люди
чомусь бояться павуків –
не крокодилів, не верблюдів,
навіть не бліх чи пацюків.
Я скромних тружеників нитки
й антимушиної політики,
майстрів складного ремесла,
яких не визначиш числа,
шаную за тонку роботу.
Не місце мухам на Голготі!
(Придивляється до Ісуса)
Ну от…сльоза…пенсне запріло,
бо маю все, чого хотілось:
за бога – бога розіпнуть.
Стоять, ідуть, біжать, повзуть
на ту занедбану місцину,
де вознесуть до Батька й Сина –
мені на втіху.
Трохи жаль,
що так все легко.
А печаль,
боюся, не мине в очах,
бо ці ляльки на ниточках,
тварини – не творіння божі,
все ділять, а нічо’ не множать –
окрім паскудств своїх, звичайно.
Вона смішна, вона страшна –
ота щодення комашня,
що сновигається по місту
у піджаках чи у намистах
і радо аплодує свисту
своїх вождів і співаків –
отих, що бог не дав їм хисту.
Тварини – не творіння божі,
все ділять, а нічо’ не множать,
окрім паскудств своїх, звичайно.
Уже знімають. Вип'ю чаю
і напишу гарненький рапорт:
“Бог мертвий. Жду вказівок. Крапка.”
Сцена дванадцята
Резиденція Диявола-генерала
Великий кабінет з вікнами на рай. Генеральський мундир зі знаками запитання на погонах не пасує до кальсон із зав'язками, але генерал не переймається такими дурницями. Він читає газету, тоді кидає її на підлогу і матірно лається незрозумілою мовою.
Коли хвостом мете комета
сміття з майданів і голів,
то це – погано, це – прикмета,
що верхи чорт на неї сів.
Якщо ж дурненьке сонце світить,
сміття гниє, нема хвостів,
це означає:
все на світі
є під контролем у богів.
(Підходить до дзеркала і вискубує волосся з носа)
Там, де очі, в мене сухо.
Не болить там, де живіт.
Так навіщо, доле-суко,
Чортом я вродивсь на світ?
Не співаю, наче ангол,
і не граю на струні.
Між чортами – старший рангом,
а на дідька це мені?
Стеля кабінету на мить зникає. До ніг Генерала падає телеграма. Прочитавши, Генерал рве її на клапті.
Ну зовсім дурень!
Хто дає
такі чини таким дебілам?
Якщо мене ще не добила
їх тупість – щось на світі є
таке, що вище навіть мене.
Він жде вказівок…Крапка…Нене!
Не кожний йолоп жалюгідний
є гідний нашого жалю.
"Ой ти дурненький… Ой ти бідний…"
Не знаю. Може, замалу
з'їв пайку на своїм світанку
і збаранів аж до останку.
Такої прикрої епохи
ще не було. Гей, знахарі!
Диявол важить щось, допоки
живим є бог.
Мерщій беріть,
мерщій несіть
свої закопчені реторти,
на крові вирослу калину,
екстракти мозку і аорти…
І воскресіть!
І возгласіть!
Всіх загризу!
Де Магдаліна?
Сцена тринадцята
Біля гробу Його
Стражник
Стій на Голготі, лайся з дурною юрбою, а тоді ще й ноші з тілом при аж сюди, на цвинтар. Кажуть оберігай, а від кого? Зроду не чув, щоб хтось украв небіжчика! Якби хоч гроші платили, як годиться, а то вже четвертий місяць – ні коп’я. Будемо, мабуть, страйкувати, чи чорт його знає…
Диявол-підполковник
(визирає з-за купи каміння)
Ти кликав чорта? Можемо поговорити. З розумним хлопцем це завжди цікаво. Правду я кажу?
Стражник
Я тебе не кликав, але хочеш – говори. Чим це від тебе тхне? На сірку наче не схоже.
Диявол-підполковник
Трохи випив після Голготи. Як не кажи, а сьогодні чортам – радість. Слухай, у нас платять своєчасно, і щомісяця – премія, кожного тридцятого числа.
Стражник
Не брешеш? Можна й подумати… А премія це скільки?
Диявол-підполковник
Не дуже багато, але… Премія це відро крові. Такої, знаєш, червоної і свіженької… чого там, хороша кров, з вітамінами. Ти не подумай поганого, це дитяча кров, а не з якихось старих маразматиків.
Стражник
Добре, що не відро гівна… А ти справжній чорт?
Диявол-підполковник
Їй-богу… Хочеш – зроблю з тебе пса?
Стражник
Із себе зроби! Біжи звідси, свиняко!
(Диявол зникає, Стражник нудьгує і знічев'я починає співати)
Лупатий взявся за лопату.
Рогатий пестить рогачі.
Вухатий заходився хату
білити дьогтем уночі.
Жерці з пожаром жартували.
Кати котили двох котів.
Хоробрі хробаків копали.
Чотири чорти чатували
на хутра хитреньких хортів.
(підходить ближче до гроба і вдивляється в обличчя Ісуса. Звертається до глядачевої зали)
Зараз я пожартую, а ви слухайте і смійтеся.
Якщо затісний комірець
щораз потилицю вовтузить,
чи мусить розщіпнути мрець
той остогидлий верхній гудзик?
З'являється скептик Хома.
Скептик Хома.
Слухай, там – у Русалимі – таке язиками плещуть… начебто Ісус ожив. Спочатку вмер, як люди вмирають, а тоді начебто ожив. Що скажеш?
Стражник
Ісус…ожив? Ну так, аякже…ожив і просить їсти, ге? Слухай – це ти дурний, чи ті , що в Русалимі?
Скептик Хома
Не я, звісно… Хто ж у таке повірить?
Стражник
То чого ти прийшов на цвинтар? Не полінувався, і ноги не болять…
Скептик Хома
Щоб упевнитися, що брехня це брехня. Ну, бувай!
Зникає. Стражник дрімає. З’являється Марія і підходить до гроба. Якийсь час мовчить, тоді тихенько говорить до Сина.
Марія
На Голготі вітер виє.
Чуєш, хлопче?
Я – Марія.
Вишнею колись цвіла,
матір'ю тобі була.
Спи, дитино,
відпочинь.
М`якнуть терни.
Світла тінь
хай лягає на чоло.
Що було, вже відгуло.
Вийму цвяхи
з теплих ран.
В небеса
тобі пора.
Хай сміється
Юда-каїн,
на землі
тебе чекаєм
разом з батьком.
(співає колискову)
У равлика гарненька хата.
Маленьких діток колихати
Він звик серед роси.
Шумлять над ним ліси.
А босоногі равленята
на ніч біжать додому спати,
бо мерзнуть їм носи.
Через її плече в гроб зазирає Скептик Хома. Ісус відкриває очі.
Скептик Хома
Не вірю, не вірю, не вірю…Ісусе, я тобі не вірю. Або ти не вмирав, або ти не воскрес. Признайся, а я нікому – ні слова. Скажи правду… хіба тобі жалько такої дурниці як правда? То брехати важко, а правда легенька.
Ісус
Смішний ти, хлопче. Йди собі… (Підводиться) Прощавайте, мамо… Мушу йти.
Марія
Куди ти, Сину? Чи знайдеш, де прихилити голову?
Ісус
Не знаю. Хто повернув мене до життя, той покаже нову дорогу. Тепер не моя воля. Піду…
Скептик Хома
Зачекай-но, встигнеш туди, не знаєш куди. Чув би ти, що плещуть язиками в Русалимі! Начебто ти відкупився, а на хресті сконав твій брат. Чи ти маєш брата? Чи брат – це ти?
Ісус
Елої, елої, лама саватани… Боже мій, Боже, чому ти покинув мене? Чому не дав умерти? Простіть мене, мамо, за те, що не став опорою для старості вашої, зрікся вас, як зреклися мене люди. І навіть смерть покинула мій гроб…
Ісус залишає сцену. Посміхаючись, зникає за кулісою Скептик Хома. Марія згортає плащаницю, ховає її під сукнею і, озирнувшись на Стражника, виходить. З іншого боку сцени під проводом Диявола-підполковника виходять лікарі, знахарі, відьми, народні цілителі, сатаністи і екстрасенси; у кожного свій реманент.
Диявол-підполковник
Увага! Ахтунг! Усі стоїмо і слухаємо, ге? Ось тут у гробі маємо лайдака, щойно знятого з хреста. Питання є? Питань нема. Мусимо швиденько, без галасу й метушні, його оживити, ге? Щоб був мені свіженький і прудкий!
Стражник
(прокидається)
А це що за команда? Ви з епідстанції? Мені про вас нічого не казали.
Диявол-підполковник
(дематеріалізує Стражника)
Оживляємо, ставимо на рівні ноги, пускаємо межи люди… і нікому – жодного слова! Як ожив, чому ожив… Ані чичирк! Отже… (зазирає в гроб) Тихо! Всі стоїмо… так… Йди-но сюди – ось ти, горбатий. Та швидше!
Горбатий
(підходить, тягнучи ногу)
Має пан бути трохи гречнішим…
Диявол-підполковник
Тобі заплатили, то ворушися. Хто ти є?
Горбатий
Президент Академії гнучкого хребта і рівних ніг.
Диявол-підполковник
Воно й видно… Дивися в гроб! Що бачиш?
Горбатий
Бачу гроб. А де небіжчик?
Диявол-підполковник
Цікаве питання… дивіться мені в перенісся…раз, два…три! (Дематеріалізує всю команду, натомість відновлює Стражника) Ну що, бовдуре, в голові гуде?
Стражник
Та наче з перепою… А ти знову сюди припхався?
Диявол-підполковник
Слухай, що тобі скажу! Хтось оживив Ісуса. Його – на хрест, його – в домовину, а він підвівся й дременув з-під твого носа.
Стражник
Брешеш, а не смішно. Його, значить, оживили, він дременув – а в гробі хто?
Диявол-підполковник
А в гробі – ніхто. Розкрий очі, дурненький… Ну?
Стражник
(зазирає в гроб)
А й справді нікого… Що за чортівня!
Диявол-підполковник
А тепер кажи! Тебе поставили сторожувати, ге?
Стражник
Ну, поставили… Я сюди не просився.
Диявол-підполковник
А ти, значить, спиш, як вирізаний кіт, правда? Спиш і спиш, а де ж Ісус? І що ти скажеш своєму лейтенантові?
Стражник
(непевно)
Збрешу що-небудь… Як вони платять, так я й сторожую!
Диявол-підполковник
А в штрафний батальйон не хочеш? Чи мо' ти не знаєш, що цей Ісус – державний злочинець?
Стражник
Оце влип… Слухай, ти наче щось казав про роботу на вашій фірмі? Казав?
Диявол-підполковник
А ти не такий дурний, як можна подумати.
Стражник
Тільки премії вашої мені не треба, гаразд?
Диявол-підполковник
Запишемо в контракт. Струнко! Кроком… руш!
Сцена чотирнадцята
Декорація невеличкої оази, через яку проходить дорога з Русалима до Емауса. На сцені Актор, який виконує роль Ісуса, та Актор, який виконує роль Стражника.
АКТОР-СТРАЖНИК. І чого ми сидимо? Сьогоднішня репетиція мені вже надокучила.
АКТОР-ІСУС. Це правда, що ви співаєте в церковному хорі?
АКТОР-СТРАЖНИК. Ну то й що? Заробляю якусь копійчину. Тобі вже, мабуть, наговорили, що маю купу дітей і внуків.
АКТОР-ІСУС. А я неодружений.
АКТОР-СТРАЖНИК. Устигнеш… Чи вже прожив тридцять три роки?
АКТОР-ІСУС. Тридцять один.
АКТОР-СТРАЖНИК. А я, знаєш, помітив, що почав поганенько запам'ятовую репліки. Колись і не дивився убік суфлера, а тепер зазираю в його будку, як сорока в кістку. (Читає роль з папірця)
О, доле! Говори, щоби тебе побачив,
Або мовчи, щоб я тебе почув…
Або засмійся – я тоді заплачу
Над мискою немилого борщу.
З тобою не домовимось ніколи –
Хто я: коханець чи чужий сусід?
Стерня – прадавня – ноги й небо коле,
І заростає рястом кожний слід.
АКТОР-ІСУС. Тобі подобається роль Стражника?
АКТОР-СТРАЖНИК. Їй-богу, не знаю. Як на мене, в порядній п'єсі треба чітко прописувати амплуа, а цей Стражник – він хто?
АКТОР-ІСУС. Простак, мабуть. І трохи – комік.
АКТОР-СТРАЖНИК. Трохи те, трохи се… Ось і в цій сцені: Стражник сидить у засідці, чекає на Ісуса. Гаразд, нудно йому, скаржиться на долю – "і заростає рястом кожний слід". А далі що?
Чи то у мене в голові вавки,
Чи начитався з книжки про природу,
Та признаюся, що люблю вовків
І не боюсь опудала з городу.
Тримаю солов'я в зачиненій шухляді,
Кричать із попільничок цвіркуни,
І часто сняться мухи в шоколаді…
Ненавиджу свої солодкі сни.
Це вже стьоб, іронія, але ж – не для простака й не для коміка, радше для Блазня.
АКТОР-ІСУС. То скажіть авторові. Ходить на кожну репетицію, то хай придумає щось інше.
АКТОР-СТРАЖНИК. А я вже сказав!
АКТОР-ІСУС. І що він на те?
АКТОР-СТРАЖНИК. Пообіцяв новий текст, але поки мовчить. Думає, чи що… (Входить Автор) О, про вовка помовка!
АВТОР (до Актора-Стражника). Це правда, що ви співаєте в церковному хорі?
АКТОР-СТРАЖНИК. Співаю, ваша достойність. А що – це добре чи погано? Якщо не тре', то я покину.
АВТОР. Ну, не дратуйтеся даремно. Шкода, що я не знав, бо для вас можна було б написати цікавішу роль. Ви вірите в Воскресіння?
АКТОР-ІСУС. А ви?
АКТОР-СТРАЖНИК. Маю слух і трохи голосу, хіба цього мало?
АВТОР. Співайте на здоров'я. У вас баритон?
АКТОР-ІСУС. А у вас?
АВТОР. А ви, власне, чого лізете в пляшку?
АКТОР-СТРАЖНИК. У мене високий бас.
АВТОР. Яка розкіш!
АКТОР-ІСУС. Я не уявляю, хто може прийти на таку виставу.
АВТОР. А ви грайте для Бога.
АКТОР-СТРАЖНИК. То це ви для Нього й написали?
АВТОР. Ось вам новий текст, а свій папірець поверніть мені, може кудись той вірш прилаштую.
АКТОР-СТРАЖНИК. Шило на швайку… чи ні? (Читає вголос)
Живе під каменем хробак.
Ховається від курки й вітру.
Довгий. Блідий. Слизький. Бідак…
Але ж, як ми, він божий витвір.
АВТОР. І так далі… Почнемо, чи що?
Автор і Актор-Ісус покидають сцену. Актор-Стражник ховається за стовбур пальми і, раз-по-раз визираючи на шлях, читає новий текст.
Стражник
Я впевнений, що світ прийдешній
(куди б прогрес там не зайшов)
свіженьку смажену яєшню
не забракує нізащо.
Майбутні невідомі люди
всі матимуть розумний лоб,
відтак ніколи не забудуть –
на ту яєшню свіжий кроп.
А мудрий робот (як мужчина,
що стиль цінує над усе)
окраєць хліба і чарчину
на стіл прийдешній принесе.
Виходить Ісус і зупиняється в затінку
Ісус
Тут мені трава пахуча,
небо мені синє.
Нема гірше, нема лучче,
як на батьківщині.
Цвіркуни під ноги скачуть,
солов'ї співають.
Ангел на хмарині плаче,
крук сльозу спиває.
Вздовж доріг кудлаті верби,
небо синє-синє.
Ані жити, ані вмерти
тут, на батьківщині.
Стражник
(вибігає з засідки)
Єшуа га-Ноцрі, в ім'я закону ти заарештований.
Ісус
Нема серед людей такого закону. Помиляєшся, добродію.
Стражник
Закону нема, а кайданки є. Давай-но руки!
Ісус
Хто послав тебе, і звідки знаєш, що я йтиму цією дорогою?
Стражник
Вони самі тобі скажуть, а я, братику, на роботі.
Ісус
Скільки срібних візьмеш за мене?
Стражник
Скільки дадуть, стільки й візьму. Ходімо вже, бо пече, як у пеклі.
Рушають у бік Русалиму.
Сцена п'ятнадцята
Резиденція Диявола-генерала
Генерал ретельно вбирається перед дзеркалом, поправляючи і допасовуючи портупеї та аксельбанти. Подумавши, дістає з шухляди і прилаштовує до мундира ордени, які одержав від Навуходоносора, Ганнібала, податкової інспекції та Ірода. В двері просовує голову Стражник.
СТРАЖНИК. Насмілюся доповісти, мон женераль, його привели.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Хай зачекає. Ти з наших чи по найму? Зайди!
СТРАЖНИК. Контрактник, мон женераль, на дванадцять місяців.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. А чого це в тебе ширінка розщепнута?
СТРАЖНИК. Та зіпер поламався, хай йому чорт! Вибачте, хай йому трясця, сер.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Скажи сержантові, що я звелів відрізати одного пальця.
СТРАЖНИК. Слухай, мон женераль! А що він таке встругнув, той сержант? Самоволка?
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Відрізати – не йому, а тобі. Ножицями, без новокаїну.
СТРАЖНИК. У контракті про це не написано, я до прокурора піду.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Зі мною судитимешся?
СТРАЖНИК. А хоч би й з вами! Я чесний хлопець, а ваші інтенданти на штанах наживаються, он яких дач під Русалимом наставили.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. На перший раз прощаю. Впусти його!
Стражник виходить. Ісус заходить до кабінету і зупиняється біля дверей.
ІСУС. Мене схопили твої жандарми і привели сюди. Навіщо? Не матимеш від того жодної поживи.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Поживи? Не шукаю її, як і ти не шукаєш. Не спокушаю тебе, бо знаю, що не спокусишся.
ІСУС. Ти сказав один раз, а я тричі почув. Підпереза-ний силою, не шукаєш розуму – ні від мене, ні від себе.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Чим же недоречна моя сила? У бога є добро, у людей – гроші, а в мене сила: вона добріша, ніж гроші, і грошовитіша, ніж добро.
ІСУС. Це тебе навчили саддукеї?
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Це я їх навчив, хоча вони мене зрікаються.
ІСУС. Зрікаються – та не зречуться. Ради впертості їхнього серця, хай ідуть за твоїми порадами.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Ось бачиш! Коли так говориш, не мусимо ворогувати. Ніколи не стишиться гамір народів. Якщо затихне він – що робитимеш далі? Не мусимо вертати людям того, чого від них не вкрали. Еге ж? Не мудруй, відповідай не мені, а собі.
ІСУС. Люди заблудилися ще в материнській утробі. Моя чаша – то надмір життя, і не тобі її спорожнити. Не радітимуть мої вороги ради мене.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Коли треба стане, захитаю навіть землю! Але не роблю того, бо перемога – це поразка, якщо вже не лишається ворогів. Зіниця є дочкою ока, але без неї, малої, око не живе. Переступ, перелюб, жадоба – то зіниця, крізь яку розглядаємося навзаєм. Праведники однакові, як оливи на дереві, то ж одне одного не бачать.
ІСУС. Одні колісницями тішаться, але інші – кіньми. Тісно мені з тобою… Не лізтиму на скелю, що нижча від мене. Хай плюють навздогін словам моїм, не осмішуся.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Уже осмішився! Що казали тобі лайдаки, що конали на хрестах поруч із тобою?
ІСУС. Твоїми словами казали, бо інших не мали ні за життя, ні в мертвій тіні.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. А хоч би й моїми! Ти хто, що судиш чужих рабів? Що моє, не тобі належить – ні слова їхні, ні кров, ані лайно.
ІСУС. Лайно твоє… А мене знайдуть всі, хто не шукає, відкриюся я тим, хто не питався про мене.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Ось бачиш! Коли так говориш, не мусимо ворогувати, бо й мене знайдуть ті, що не знають, чого їм бракує.
ІСУС. Стаю тобі ворогом, коли правду називаю, але більше боїшся, коли тобі мовчу. Навіщо сюди привели мене твої прислужники?
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Щоб я тобі сказав – моєю силою воскрес ти, бо ні добро небесне, ані гроші земні нікого з гробу підвести не можуть.
ІСУС. Так ти думаєш. Прилипли до тіла мого кістки, і попіл я їм, немов хліб, але це не кінець стежки, а її новий початок.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Твоя стежка – твоя, але став на неї з моєї ласки. Немовлям у Витлеємі був ти від руки моєї на відстані меча мого, але я відпустив тебе в Єгипет. Не тому, що мати твоя падала на коліна, а тому що не я Іродові служу, а він мені служить.
ІСУС. Ті, хто на перегонах біжать, усі біжать, але нагороду приймає один.
В прочинених дверях з'являється голова Стражника
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Чого тобі?
СТРАЖНИК. Там привели якогось… забув.. ага, Тевду. Привели Тевду, то що з ним робити?
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Хай чекає, я покличу. (Ісусові) Все, що кажеш і робиш, іде від мене.
ІСУС. Сина не знає ніхто, крім Отця, і ніхто, крім сина, Отця не знає. Ніколи не сидітимеш біля правиці Його.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Було б мені нудно, бо пожива моя не в небесах, а в насінні Адамовому.
ІСУС. Не буде так довіку.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Довіку й нас не буде, чого там.. Самотній я, але й ти самотній в людському мурашнику.
ІСУС. Я від того страждаю, а ти втішаєшся. Живеш зловтіхою, і це підлота.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Тішуся, що через тебе воюватимуть юдеї з юдеями, погани з юдеями і погани з поганами. Ріки крові проллються, бо змагатимуться хто любить тебе більше, хто – краще, а хто – розумніше. Так буде, і мусиш знати. Нема на те ради, бо сам ти сказав, що прийшов не з миром, а з мечем.
ІСУС. Меч гострений на тих, що вклоняються тобі.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Володарює мечем не лезо. Не трапляється миру там, де зброя, бо переходить вона з руки до руки. (Відчиняє двері). Тевду сюди, хутко!
ТЕВДА (входить і розглядається). Навіщо сюди привели мене, не запитавши?
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Ось я й питаю: ти обрізаний?
ТЕВДА (бундючно). Мушу відповідати?
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Зроби мені ласку.
ТЕВДА. Я юдеянин, докладно навчений Закону отців, але відкрилися очі душі моєї, і пізнав я ще й те, чого мене не вчили.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Гарна мова твоя, і солодко її слухати, чого там… Скажи нам те, що всім кажеш про себе. Чи правда, що ти Помазаник від Бога?
ТЕВДА. Так мені випало з великої милості Його.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. То, виходить, ти Христос?
ТЕВДА. Так мені випало з великої милості Його.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. То виходить, що ти Месія?
ТЕВДА. Так мені випало.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРА. Дійшли до мене чутки, що маєш ворогів. Чи знаєш про це?
ТЕВДА. Обпльований чужим дощем,
признатися і хочу, й мушу,
Що маю під своїм плащем
занадто зашкарублу душу.
Того, хто свій, завжди шаную.
З нейтралом вип'ю шклянку чаю,
а та шпана плювала всує,
бо ворогів не помічаю.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. А що? Толково! Я, власне, й сам такий. (Показує на Ісуса) Чи знаєш ти цього достойника?
ТЕВДА. Не мушу знати всіх, кого не знаю.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ (Ісусові). А ти знаєш його? Ти Христос, і він Христос. Поцілуйтеся, чи що…
ІСУС. Не знаю його, бо знаю всіх.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ (Тевді). Чи вже є спасенні від тебе, і чи маєш учнів своїх?
ТЕВДА. Горнуться люди до того, в чиєму серці їх вічний прихисток.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Ну то йди під три чорти! (Виш-товхує Тевду за двері і кричить навздогін). Відрубайте йому голову! (Ісусові) Багато спасителів, та мало спасенних, ге? Іди собі, чоловіче! Та бережися між людей, бо не завжди стоятиму на чатах біля тебе, а потребуватиму тебе на цій землі вічно.
ІСУС. Бог безпечним мене учинив на персах матері моєї, то покладатимусь на Нього завше.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Звісно, що так, чого там… Чао!
Ісус виходить. Диявол-генерал знімає штани, співає і танцює, наступаючи на зав'язки від кальсонів.
Ріки і гори хай плещуть в долоні!
Хто попід троном, хто зверху на троні –
того не знають жуки і вужі,
того не бачать достойні мужі.
Боже, не будь мовчазний, не мовчи!
Мусим миритись, разом живучи.
Маєш ти вівці, а я їх стрижу –
може зруйнуймо між нами межу?
СТРАЖНИК. (просовує голову в двері). Він полетів. У небо. Як голуб. Секретарка питає – чай вам давати?
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Що ти плетеш? Повтори!
СТРАЖНИК. Секретарка питає…
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Не про те, дурню. Ти сказав – він… і що далі?
СТРАЖНИК. Ну, як голуб… Полетів у небо – ф-р-р-р! – і нема.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. А може на даху сидить?
СТРАЖНИК. Нє… я дивився. Голуби сидять, а Ісуса нема.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. Утік? Від тебе, тварюко? Га? Я тобі, що звелів?
СТРАЖНИК. Відрубати Тевді голову. Я й відрубав, можу вам її принести.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. А Ісус – ф-р-р-р! – і в небо, ге? Дай мені в морду!
СТРАЖНИК. Боюся, товаришу генерал.
ДИЯВОЛ-ГЕНЕРАЛ. То я тобі дам! Ось! І ось! (лупцює Стражника) і ще… маєш… Ви всі, сволота, проти мене! Всі… (Плаче)
Епілог
Наші дні. Русалим. Кав’ярня неподалік храму Гроба Господнього
Автор
(стоїть біля входу в кав’ярню)
Історія з календаря
достигле листя обриває.
Щоденний дим із димаря,
щоденні гуркоти трамваїв.
Як на роботу,
на Голготу
ідуть туристи.
Русалим
вирує вірними й богами,
терором й кров`ю.
А під ним –
ось тут, під нашими ногами –
сто метрів мучеництва й зрад,
палаців і залізних грат.
Ідуть туристи, та ніхто
не помічає, що Христос,
стомившись від своєї слави,
під тентом п`є щоденну каву.
(заходить у кав’ярню і зупиняється біля столика, за яким сидить Ісус)
Доброго дня, добродію! Чи це місце вільне?
Ісус
Так, це місце вільне…прошу.
Автор
Чи вам смакує тутешня кава? Мені сказали, що міцна і дуже запашна.
Ісус
Мабуть буває й краща, але я вже звик – і до кави, і до кав’ярні. Та й храм близенько.
Автор
Часто заходите туди?
Ісус
Не скажу, що часто, але кілька разів на рік там буваю. Як на мене, трохи нагадує оперу, але не італійську, а російську.
Підходить Офіціант, дуже схожий на Юду. Автор замовляє каву і солоні горішки. На сцену виходить Мораліст. Дивлячись поверх голів, декламує свій текст. Інтонації мінливі – інвектива, молитва, скарга, плач.
Мораліст
Чи справді роблять із кори
Корито?
Чи є конечним для життя
Жито?
Чи може голову скрутити
Скрута?
Чи нас доводить до пуття
Путо?
Чи справді в серці нам болить
Болото?
Чи спричиняється до зла
Злото?
1-ий Перехожий
А де тут дорога до млина?
Мораліст
Відчепися від мене з тим клятим млином! Іди краще в кав'ярню.
Чи прилипає до смоли
Молитва?
Чи гострить лезо на братів
Бритва?
2-ий Перехожий
Дядьку, чи ви припадком не маєте сірників?
Автор
(до Ісуса)
Ще одне запитання…якщо дозволите. Чи давно повернулися до Русалима?
Ісус
Та як сказати…не дуже. Років сімсот… Ви мене знаєте?
Автор
Мені здається, що знаю. Зрештою, вас знають всі.
Ісус
Помиляєтеся, друзяко. Першим упізнав мене цей Офіціант, ви другий…оце і всі. (Підводиться) Самотній я, мамо…
Автор
Перепрошую? Ви сказали…
Ісус
Це я так, якісь слова самі сказалися… Хай щастить!
У зашморгах меридіанів
дрімає стомлена Земля.
Газети тліють на дивані,
між сторінок газетна тля.
Негев… пустеля, сонце, люди…
пісок із мелених святинь.
Гармонізовані верблюди
в бархан пірнають, як у тінь.
Тепер ніхто мені не скаже,
чи я згубив, чи я знайшов,
коли злякався диму й сажі,
коли струсив із підошов
дорожній прах. Чи це був крах,
чи павутина, що прив'яже
мені до вежі в небеса,
тепер ніхто мені не скаже…
Та я, на горе, знаю сам.
Лишає на столику гроші і виходить.
Офіціант
Прошу, ваша кава. А солоних горішків нема, є солодкі. Будете замовляти?
До кав'ярні заходить відвідувач, дуже схожий на Диявола-Генерала
Автор
Ви трохи розминулися, шановний!
Щойно Він звідси пішов.
Схожий на Диявола-Генерала
Ми не можемо розминутися, шановний.
У тому, знаєте, і полягає сюжет.
Замовляє каву.
Чути подзвін литавр
