Я помираю у кущах під тином,
Бо якийсь негідник злямзив в мене
Для «Сотбіса» картину.
Я так волав, що голос мій зірвався в крик,
І ось тепер я вже пропащий чоловік…
Такий, як всі – нікчемний неборак,
Якого хтось навмисно схарапудив…
Йому сказав я коротко – мудак!
Є в мене все,
Але немає щастя.
Адже людське паскудство душить суб’єктивно,
А ось сидіти в кінозалі «Київ»
Це на причуд дуже, дуже об’єктивно.
І як не примудряйся в тему увійти,
Мене тримають кимось в голову угвинчені гвинти.
Ось так я і живу – ні смик, ні брик.
Все думаю про Палестину,
Але в вухах дзвенить обридла Палестріна…
«Котра година? – я спитав у себе.
А дух сказав, що зараз десять без п’яти.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design