Юний серпень в дворі чийомусь
помокрілу спалив солому.
До гарби прив'язавши зливу,
двоє яблук купатись вивіз.
Всі мовчали, то й він – ні слова,
позаносив до клуні дрова,
та й розлігся, важкий і дужий,
де з любистком прощалась ружа.
Знали коні й воли муругі,
що за тугу – немає туги.
Тільки мати в ослоні синій
спроквола колисала сина...
