Вулиця мовчить
теплом, яке втратило чимало крові,
чиїмись таємними кроками за рогом,
терпким першим подихом чорних стовбурів.
Гляди, як раптом важкий дим женеться услід світла,
вилизує пройдений шлях.
Скоро все зміниться,
годинник усміхнеться буденною посмішкою
навпроти відчинених дверей,
шепіт втратить свою тривогу,
розчиниться у просторі окреслене ним
інтимне таємниче коло.
Проте зараз я виразно чую,
як тремтить вісь,
круг якої обертається
це місто
і тиша,
нацькована на мене,
щоби вполювати.
