Я відразу тебе помітив, посеред вечірніх вогнів
Ти промчалась, неначе вітер, за сусідній зі мною стіл.
Розглядаючи все навколо, ти очима шукала когось.
Я змиваю ромом утому, а в душі вже щось відбулось.
Щось забуте, глибинне, болюче, як від терпкого вина
Помутніли мої очі, коли відчув, що ти – вона.
Прихиливши до крісла плечі, ти нарешті знайшла його,
Він казав про буденні речі, ти цілувала його в чоло.
Під сумну і тужливу ноту, що її відіграв піаніст,
Я згортаю свою газету, і підвожусь у весь свій зріст.
І спокійно, ніби у сні, споглядаю на тебе востаннє,
Твої очі, зовсім сумні, не мені проектують кохання.
