| © Михайло Нечитайло, 25-04-2015
|
Моя дружино, ти прости мене,
Якщо, мою відчувши самотину,
Прийде кохання й чарами війне,
І поведе від тебе вбік, дружино.
Я так хотів тебе собі знайти,
Щоб ти була від ранку і до ранку,
Єдина в мене, лиш єдина ти,
І ясним днем, і сонячним світанком.
Проходять дні, життя, як потяг, мчить,
Душа ж замерзла в самотині світу,
Вогонь горить, десь осторонь горить,
Чому зима, чому ніяк не літо.
Моя дружино, невідомо де
Зникає вітер, що любов здіймає,
Ти зрозумій, усе десь відійде,
Залишиться лиш та, яку кохаю.
Моя дружино, звісно, я вернусь,
З усіх доріг, де б доля не носила,
Життям тобі у ноги поклонюсь,
Бо наші долі небеса схрестили.
Якби ж змогла зійти ти до вершин,
Яких, можливо, я весь вік шукаю,
Всі відійдуть, як стану не один,
Залишиться лиш та, яку кохаю.
Моя дружино, ти прости мене,
Ні, не прощай, а стань для мене світом,
І всяка зрада долю обмине,
Бо не буває заморозків літом.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
