| © Михайло Нечитайло, 21-04-2015
|
Холодна осінь на землю впала,
Погасли квіти, мов ліхтарі,
Пора для суму прийшла-настала,
З дощами кисне в шорсткій корі.
Билина в полі під вітром в’яне,
Схолов у небі слід журавлів,
Багрянець листя на кленах тане,
Злітає в царство зимових снів.
О, осінь сіра, розвій мороку,
Промов дощами і поясни,
Чому сумую в тобі щороку,
Мов попереду нема весни.
І хоч не смерть ти, а вечір тихий,
Коли природа жадає сну,
Чому ж ти, осінь, завжди, як лихо,
Чи й не тому, що гублю весну.
І не прийдешню її лелію,
Котра зійде ще між журавлів,
А ту, колишню, в душі жалію,
В якій я з вишнями вже відцвів.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
