в неторканому альбомі Великодня
сторінки якого пахнуть іржавою корою й весняними клопотами
над сторінками якого – ні рук ні ліній ні тіней
лише дитячі зітхання пташками
лише дитячі шепоти щавлем
стоїш Ти – але тебе не видно
Ти вносиш очима простір
женеш людські потоки норами своїх ран
міряєш світлом голубині пурхання
Ти стоїш випростаний над могилою
з якої знову росте потоп
куди не подивись – колосся
куди не простягни руку – голод
а впоперек сторінки батько веде за руку божевільного сина:
– завтра коситимуть воду дитино
– завтра гнів проснеться золотими зміями сину
– неси мене хлопчику сам
з альбома Великодня пахне паска
розправляє масне і влежане за зиму тіло
паска тепла люба і затишна
волосся в неї вибилося з-під очіпка
паска горить і говорить і провіщає
крізь дупла ночі
крізь порожні очниці
крізь вістря зозуль
протягує вона свою нитку
на одному кінчику якої – хліб
на другому – зброя
хліб каже:
– зрілості!
зброя каже:
– голосу!
але за всіх кажеш Ти
затуливши долонею брудний слід на сторінці
ти присипляєш блудниць і дітей
ти показуєш новопреставленим
межу сходу і заходу
виворіт вечора
і край страху
а Тебе самого як легеньку квітку
несе між сторінками дитя
човник місяця вихопивши з галузки
розірвавши на грудях пожежу
...золотими пальчиками
що ніколи не знали ножа
