Ти ще не спиш?
Он місяць мимоволі
В твоє віконце щойно тишком заглядав,
А ти сидиш,
І плечі напівголі
Кімнатний морок тепло-ніжно обійняв...
А ти сидиш,
І п"єш вечірню каву,
І так спокійно і комфортно на душі...
Ти майже спиш,
Уся, окрім уяви,
І в скронях б"ються ненароджені вірші...
Вся не своя...
Себе не відчуваєш...
І раптом в серці стане трохи холодніш...
Ти, наче відьма,
Силу ночі маєш,
І сила зараз переллється в диво- в вірш...
Цей згубний хист
Надвоє розпинає
Холодним спОкоєм в бажань примарний жар,
І чистий лист-
Це все, чого бажає
Твій зоресяйний поетичний диво-дар...
І в ньому- все
Цей місяць, зорі, небо
Моє кохання, що ти питимеш сповна
І спалах цей-
Поезії потреба-
Це magnifique, о поетесо чарівна!..
