На роздоріжжі двох шляхів -
Путі вперед й путі легкого -
Одного лютого старого
Я ненароком раз зустрів.
Плювався він туди й сюди,
Створив калюжі дві чималі -
Не розбереш, куди йти далі,
Щоб те болото обійти.
Крізь смерчі диму сигарет
І сморід випарів сивухи
Я, ледь не мліючи з ядухи,
Шукав очима шлях вперед.
Знайшов! До нього йду мерщій;
Стою і бачу, як насилу
Той дідуган осточортілий
Стає собі на шлях легкий.
Спостерігаю... Йдуть години
І червоніє горизонт...
По колу ходить, мастодонт,
І ледве дише, старовинний.
"Здоров був, синку! Ти вже тут?.." -
Іде повільно, шкутильгає,
На роздоріжжі застигає,
Загнаний вибором у кут.
- Дивись, дитя, яке життя складне...
Занадто роздоріж багато!
- Якщо по колу мандрувати...
А справді ось воно, одне...
Волає дід несамовито:
"Брехня, я бачу по зірках!.." -
На сонце очі підійма
Підсліпувато та незграбно...
"Негіднику, не зазіхай нахабно
На мій національний шлях!"
- Підіть зі мною! Треба так!
Помолодієте, дідусю!
- Не вчи мене! У предків вчуся!
Шумів там тишком очерет,
Затьохкав соловейко соло,
І вбило діда те останнє коло,
Хоч він вважав, що йде вперед...
Я часто потім згадував оту
Мерзенну пастку, гідну Буридана.
"А може, я осел?" - боліла думка-рана -
"Й по колу, тільки ширшому, іду?.."
Не знаю... Шляхом нескінченним
Крокую вже без роздоріж давно.
І зрозуміть мені було дано,
Хто був тим дідусем стражденним.
На роздоріжжі двох шляхів,
Путі вперед й путі легкого,
Я краплю людства, свій народ, зустрів.
