Свічку пали, в полі — полон
навіть на волі.
Хоч ти й трава, хоч і земля
Господа в горлі.
Не перейду води у брід,
дощ не уродить.
Хтось, та не ти — Бог і не Бог,
скажеш – забуду.
Біля тепла тіло, як тля,
смокче молитву.
Присмак гіркий — гріх із життя —
міра любові.
Маю тебе, і, як хреста,
так і нестиму.
З ніг моїх снів змиють усе,
що я накоїв.
Не колихнусь, бо вже трава
вища від болю.
Криком криниць проткнутий світ,
та аж до крові.
Вміститься все, що не моє,
в крапельку Бога.
До міражів знав де ти є,
в чому провинний.
Милість твоя — майже життя,
майже не спиниш.
Глину добра глиною зла
лише скріпили.
Пити твоїх сліз досхочу
матиму кару.
Де б ми були — тьмою у тьмі —
Боже, ти знаєш...
