«Всього одна зоря
Кидає світла блиск на місто мідне…»
(Гійом Аполлінер)
Над містом мідним,
Що тільки з подертих газет
Довідалось, що прийшла весна,
Серед глупої ночі
Чорної, як тінь сажотруса,
Світить тільки одна зоря –
Самотня і тьмяна,
Як останній крейцер
У капелюсі бородатого жебрака.
Під цією зіркою
Мідні дахи нависають грибами
Над мідними касками пожежників,
Що не гасять пожежі, а розпалюють,
Над мідними кокардами поліцейських,
Що не охороняють міщан, а грабують,
Над мідними лобами громадян,
Що не знають навіщо
Світить над їхнім сірим містом зоря,
Бо ліхтарі набагато яскравіші,
А трамваї мідні все одно ночами сплять,
А пси мідні все одно пофарбовані гуталіном,
І ніхто вже не запитує,
Для чого, чому, коли і де
У місті мідному:
Там все фальш,
Навіть золото – і те мідне.
