| © Михайло Нечитайло, 12-03-2015
|
- От халепу, друже, маю,
Соромно й казати,
Із відрядження вертаю,
Відмикаю хату,
Глянув, жіночка на ліжку,
Закриваю двері,
Ще кваску попив із діжки,
Попросив вечері,
Повечеряв, та й байдуже,
Одяг зняв робочий,
Раптом – глип, а в жінки дуже
Бігають щось очі.
Заступила серце мряка,
Шафу відкриваю…
Отакенний лобуряка
Стелю підпирає.
В чому мати народила,
Ще й заплющив очі.
От як жінка моя мила
Коротає ночі.
Як з проблемою такою
Маю далі жити,
Плюнуть та махнуть рукою,
Чи дружину вбити?
- Хай живе, - друг промовляє, -
Не гріши на неї,
Ти так кажеш, бо не знаєш,
Гіркоти моєї.
Теж з відрядження вертаю,
Відмикаю хату,
Та й у спальню заглядаю,
Щоб моститись спати.
Раптом бачу біля жінки
Кума Никодима,
З ляку тиснуться до стінки,
Кліпають очима.
Все я пойняв без балачки,
Де й набрався сили,
Мчу на кухню, до заначки,
Бляха, осушили.
Тож довіри до дружини
Більше я не маю,
З дому їдучи, пляшчину
В сейфі замикаю.
От для роздумів де тема,
А для серця мряка,
А ти кажеш, що проблема
Голий лобуряка.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
