| © Михайло Нечитайло, 03-03-2015
|
В давні це було часи ще,
Хто мав одружитися,
Батьковим благословенням
Мусив заручитися.
Тож Петро зайшов у хату,
Шапку скинув і почав:
- Хочу я женитись, тату,
Бо мені вже час настав.
- Зачекаєш, - мовив батько, -
Встигнеш з козами на торг,
На весілля тре’ горілки,
А в корчмі у мене борг.
Ось прийшов наступний вечір,
Син вечеряти присів:
- Хочу я женитись, тату,
Бо мені вже час наспів.
- Зачекаєш, - мовив батько, -
Ну, куди тобі спішить,
Тут вола купити треба,
А з весіллям не горить.
Третій вечір син одної
Й тої ж пісеньки веде:
- Хочу я женитись, тату,
Час мій, гляньте, вже іде.
- Зачекаєш, - мовив батько, -
От запраглося ярма,
Бачиш же, й копійки нині
За душею в нас нема.
На четвертий вечір знову
Син торочить про одне:
- Тату, я женитись хочу,
Ви благословіть мене.
- Тьху, - схопився батько з лави, -
Скільки можна вже казати,
Зараз нам не до весілля,
Що, не можеш зачекати?
- Я б чекав, - Петро промовив, -
Хоч і добрих десять літ,
Та у Катрі Семенючки
З кожним днем росте живіт…
- Що, ти Катрю хочеш брати?! –
Батько скрикнув, - З байстрюком?!
Не дозволю! – і по спині
Потягнув Петра дрючком.
- Ні, - Петро кричить щодуху, -
Я Оксану буду брати,
А Оксана хоче Катрю,
Як рідню, за дружку мати.
Тож з весіллям поспішайте,
Не махайте цим дрючком,
Бо то ж буде сміх, не дружка,
З отакенним животом.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
