Сталеві серця, гіркотою налиті,
П’ють кров, щоб хміліти, п’ють кров, щоб любити,
Від сірого неба чекають ненастя,
Протопчуть в болоті стежинки до щастя,
Сьогодні вже справжні, вчорашні протези,
Сталеві серця на сталевих колесах
По колії мчать до вогненної квітки,
Готові до переплавки й до болю,
Щоб вмерти і влитися в форми героїв,
В утробі у догми, у нутрощах домни
По краплі вливатися в море, додому.
Залізні сльозинки у вічності діти.
Дощами розтопленого металу
Таврують всю землю краплями сталі.
Кипітимуть ріки, розколються скелі
І сонце зникне у чорному димі,
Світитиме промінь один-єдиний,
Стежина вгору, світлом застелена.
Гострий! Як правда, очі коле!
Страшно, куди веде та стежка...
Бажання злетіти ледве-ледве…
Володій собою! Прямуй до неба!
Вірність собі надихає безмежно.
У вірі в себе знайдеш волю.
В небеснім болоті відкриєш острів
І з башти мрій у фортеці згоди
Ти висловиш задум, що змінить болото.
Трава лоскотатиме ноги босі.
Візьми цей всесвіт й займися щастям,
Людино, живе серце буття.
