| © Михайло Нечитайло, 28-02-2015
|
Є на світі, і немало,
Тих загублених сімей,
Що вже все попропивали
Від майна і до дітей.
П’ють обоє безпробудно,
Ніч за ніччю, день за днем,
П’ють від січня і до грудня,
Бо горілка – їх тотем.
От в одній такій хатині,
Де лиш сміття та пляшки,
Двоє – Гнат і Харитина,
Безпросвітні пияки.
Причащаються потроху,
Бо пляшчину здобули,
За паця, що, слава Богу,
На розплід батьки дали.
Ллється в чарочку горілка,
А із чарочки у рот,
І співа в душі сопілка
Пісню з градусів без нот.
Пісня лине та повсюди,
Б’є у мозок, мов стріла.
Гнат до жінки: - Кажуть люди,
Ти вже й розум пропила.
- Ох, мовчи, п’янице, краще, -
Харитина промовля, -
Алкоголік, гад, ледащо,
Розум ти пропив, не я.
- Перевіримо, - Гнат буркнув, -
Хто дурніший з нас в селі.
Та й рукою тричі стукнув
Він легенько по столі.
Харитина: - Ой, дільничний.
Видно, в сінях калатає, –
До дверей підбігла звично, -
Хто там? – злякано питає.
Гнат регоче: - Харитино,
Все, капут твоїм мізкам,
Я ж об стіл постукав нині,
Ти ж питаєш – хто це там.
Ой, пішов твій розум з хати
І згорів десь без вогню,
Сядь на місце, дурнувата,
Сам піду я відчиню.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
