«Не я ж створив цей світ…
Хоча часом мені здається,
ніби таки я.»
(Рей Бредбері)
Люди будували вежу з кам’яних думок
(А я лише сходи до дверей світла)
На вершині гори історії –
Високої і сірої,
Як хмари зими горобинової
(А я лише відчиняв двері:
Не для перехожих, для шукачів),
Хоч я теж каменяр вільний:
Брили важкі неотесані*
Носив до вершини стежками забутими
І говорив кожному будівничому:
«Посадіть біля башти дерево!»
Слухаю, як хмари шепочуть таємне
(І мені, і цим муралям втомленим),
Слухаю звуки кроків (шкіряні чоботи),
Торкаюсь пальцями
Жовтого паперу креслень:
«Майстре!** Поставте біля башти хрест
З трояндовим плетивом,
Бо всі ми трояндохрестні
Чи то ружокрижні
Вершники і будівничі
Високої ірландської вежі –
Лицарі Розенкрейцери.»
І пишу на кожному камені:
«Життя – це трагедія.»***
А як вежа буде довершена –
Округла, як коло Часу,
Темна, як наша минувшина,****
Танцюйте навколо башти
У світлі блідого Місяця
Вільні каменярі й будівничі,
Муралі й теслі
Джигу скрипаля Рафтері,
Чекайте, докили в небі
Над шпилем гордої башти
Не пролетять чаплі.
Примітки:
* - не сприймайте це як натяк. Але щоб отесати камені потрібен кутомір, молоток та фартух. І гарно отесати камені може тільки майстер-каменяр чи навіть магістр-каменяр…
** - маю на увазі Кормака О'Донована. Я з ним познайомився в Дубліні у 1956 році в соборі Святого Патріка під час спільного молебеню «Товариства ліхтарників».
*** - тільки не перетворюйте її в комедію, я вас прошу…
**** - Вільям Батлер Єйтс писав колись про «Чорну башту». Так я не про неї…
