|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 40337, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.145.166.223') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Сатира й гумор
|
|
|
| © Михайло Нечитайло, 24-02-2015
|
Раз Кіндрат, в селі живучи,
Захотів поетом стати,
Накупляв паперу, ручок,
І почав вірші писати.
Вдень писати не вдавалось,
Бо город, худоба, сад,
Тож вірші оті писались
П’ять ночей без сну підряд.
Розписавсь Кіндрат байдуже,
Мав віршів десятків два,
Та боліти стала дуже
Від безсоння голова.
Очі враз почервоніли,
Мов у білого кроля,
Ніби з вати стало тіло,
Позбулись краси поля,
Потьмяніли луг і гори,
Рими, ніби Рубікон,
Білий день іще надворі,
А одне на думці – сон.
Тож поетова дорога
Пролягла в лікарню враз.
- Порятуйте, ради Бога,
Бо прийшов мій смерті час,
Все, творити більш не хочу,
Спати лиш – біда, кінець.
Лікар же Кіндрату в очі
Подививсь, як фахівець.
- Заспокойтесь, - мовив тихо, -
Годі вам уже кричати,
Бо минеться ваше лихо,
Лиш з курми лягайте спати.
Ось пройшло з тих пір півроку.
Знов у лікаря Кіндрат,
Життєрадісний, нівроку,
І здоровий, ніби кат.
- Ну, - спитався лікар в нього, -
Жити хочете тепер?
- Та спасибі вам і Богу,
Хочу, досі ж не помер.
Хворість згинула, мов нежить,
От лиш хочу запитати,
Скільки ще мені належить
Із курми отими спати?
Я й не проти, тільки трохи
Тіснувато в курнику,
Та по ночах будять блохи
Й півняче «кукуріку».
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
