| © Михайло Нечитайло, 22-02-2015
|
Хто у Києві буває,
А чи в іншім місті,
Жебраків завжди стрічає,
Котрі в люднім місці
Повсідаються і скиглять,
Жебрають, прохають:
- Ой подайте Бога ради, -
Руки простягають.
От по Києву іду я,
Зла така мармиза,
Бо в кишені тільки гривня,
А в державі криза
І не платять вже з чотири
Місяці зарплати,
А тут ще і жебраки ці
Просять щось подати.
Вибрав я одного з гурту,
Круглого, мов бочка,
З синім носом, а на плечах
Аж тріщить сорочка.
- Як не сором вам, - я мовив, -
При такій статурі
Гроші жебрати в прохожих?
- Батя, ти в натурі,
Отвалі, не заважай нам, -
Мовив здоровило, -
Ну, чого ти придовбався,
Захотів у рило?
Я ж, як мужній і свідомий
Захисник трудящих,
Не злякався, а промовив
П’яному ледащу:
- Не подам тобі я гривні,
Не чекай, лайдаче,
Он на милицях каліка
Одноногий скаче,
Дам йому, хай хліба купить,
Чи цукерок жменю.
Та й останню дав каліці
Гривню із кишені.
Став, дивлюсь, а той каліка,
Милиці покинув,
Ногу витягнув з холоші
І в генделик «двинув».
Я догнав лжеінваліда:
- Сором так чинити,
Подають калікам, ти ж бо
Можеш сам ходити.
- Батя, - інвалід промовив, -
Згинь десь, ради Бога,
Що ж ти хочеш, щоб за гривню
Я відрізав ногу?!
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
