Це місто скоріше як привід
Про себе нагадувать людям.
Воно нереальне, як привид,
Його не було і не буде.
У ньому кругом порожнеча,
Над ним навіть неба нема,
Там в попіл загорнутий вечір,
І вічна безсніжна зима.
Там страх поселився навіки.
Розтрощений простір завмер.
Вздовж вулиць - будинки –каліки
На костурах чорних дерев...
Безликі примари байдуже
Блукають в гнітючих провулках,
Немов неприкаяні душі
Шукають для себе притулку.
Цар-Молох з цинізмом відвертим
Здобуткам радіє здаля-
Його легіонами смерті
Утоплена в горі земля…
Та він ненаситно і вперто,
Добро трансформуючи в лють,
Нові все вишукує жертви
В країнах, де війни ідуть.
