Так сумно залишати світ сей -
по трапу літака сходять
ще не трупи,
але вже ясно,
що майбутні мумії..
Здригається зі сну
не один ранковий жах матері,
не одна сльоза коханої,
не одне недомовлене слово
нащадка в пелюшках..
Так весело розмовляти
з оптимістами,
щo мають відлічені
земні сотки
для вічно спочилих..
так весело розділяти вінки
між
тепер
і двадцять, наприклад, літ усопшими -
ой як весело, коли перспективи
нам
звужуються
до кільця
з позначкою "0" -
- себто
"вічності"..
Вічная пам´ять!
І не забуваймо
НІКОЛИ
про(підземнi)гри
ЩУРІВ!
Бо ці тунелі
з пекла
до сьогодення
ще не зруйновано,
не знищено,
вони - яко бомбосховище,
що розмежовує
світ святих ангелів
та світ
великомучених
на шпальтах
жовтого бульвару
-грішних не-святих...
-------------------------
Спитай: "Любиш?"
Відповім: "Мушу"...
-------------------------
ПС: Боже мій,
що любов
терпіти мусить...
Мій Боже,
найщасливіший
із нещасних..
