Вже осінь за вікном, за спиною – мов літо,
Там жаром обдає – горить камін в кутку.
А під кущем в дворі, підкинуте безстидно,
Вмирає кошеня, геть мокре від дощу.
Горіть дрова, горіть, віддайте більше жару!
Я принесу сюди згасаюче життя.
І в язиках вогню та в сутінках кошмару
Все випливло нараз, що збігло в забуття.
Складалося все так, як те життя котяче…
То ж потерпи, малий, я вже цей шлях здолав.
А тим, хто пхнув тебе, зневагою віддячу.
Мабуть, ніхто із них, в житті не потерпав…
Ти встоїш, друже мій, бійцем великим станеш,
І в мандри стрибонеш на клич котячих дам.
Та в вірності своїй ніколи ти не зрадиш,
І я всю доброту завжди тобі віддам.
Вже осінь за вікном несе холодним вітром,
Горить камін в кутку, затишком віддає.
Згорнувшись на руках худим котячим тілом,
Здригається вві сні, щось муркає своє.
