***
Знаєш, та лярва вже і у сни приходить до мене…
Виганяє тебе з них – і хазяйнує, як собі хоче,
Регоче на кутні, каже мені : - Дивись,
Варто лише пальчиком отак поманити –
І сотнями-сотнями-сотнями до мене найкращі йдуть!
Хлопчики-горобчики, атики-батики-солдатики,
Самозречено, із очима запаленими –
Вони гріють мене своїми тілами білими, задубілими,
Серце мені віддають, і руку, і другу, і ноги із головою,
За ніч єдину (і це при живій дружині ) – зі мною,
Бо війна – вона, мать, жіночого роду.
Я її проганяю, а вона каже: – Збийся, падруга,
Дай щось приміряти – червоне, чорне, на крайняк хакі...
Перед дзеркалом крутиться, а тоді, як літавиця, через комин – шусть –
І у поле голе – празникувати…
Трохи тіл молодих-солодких і трохи вати –
Вона не гурманка, усе згодиться сьогодні…
Цинком присмачує, сльозами чужими кропить, які не водиця…
Каже, що чим молодший – тим краще смакує…
– Господи, – прошу Його у сні, – збави нас від лукавого і від лукавої теж…
…гради чи градинки, як виноградинки…
Схід сонця, сліди пожеж...
Так, авжеж,
воля Твоя, нині отут – а завтра іще (хай далеко ) десь,
Ще десятину…сотню...хто більше... вибач і не карай…
…тікати під обстрілом – не в бомбосховище – просто в рай…
навпрошки…
… ранкові новини сприймати як відповідь (чи відхилення) на молитву –
І якось помітити випадкового, що із прапора над школою,
Де вчиться моя мала,
Ось вже півроку не знімають чорної стрічки…
