Я не знаю дороги туди, та існує шість знаків,
які вкажуть, що це Затоплена Башта.
Є дванадцять дерев, і коли від них падає тінь,
ти побачиш в її візерунках дівчину, що пахне цикорієм,
пахне травою вночі, пахне водним мороком.
Я не знаю дороги туди, але прийде ніч,
та, коли місяць з воску, коли пшениця з воску,
коли волосся з воску стікає на твої рамена,
і падає листя з сухих і жилястих дерев.
Ти зустрінеш оленя в чорнім хутрі і з золотим рогом,
він нестиме в руках стару почорнілу книгу.
Ти торкнешся води, ти стоятимеш в мокрих чоботях
і побачиш як мох проростає крізь сіру кригу.
Ти побачиш браму міста із бронзи й смараґду.
Охороняють її дев’ять чорних биків і троє червоних.
Кожна вулиця в цьому місті – це змія,
тому тут ніхто і ні в кого не питає дороги.
Ти пройдеш тими вулицями –
їх буде тричі по три.
Ти відчуєш метал під ногами,
ти пройдеш в лябіринт.
Ти почуєш далекий спів –
десь за полем у лісі.
Ти почуєш море, ти почуєш трамвайний дзвінок.
А далі – тиша,
далі – тиша, тиша…
мокра цегла стіни і тоненькі потічки води.
