Букви з думками заплутались в вузол.
Серце воліє, до Бога взиває.
Вранці у ролі самітника Крузо,
Ввечері я – Діоген, що шукає.
Знову затягну про сльози на віях.
Знову біснуюсь, як вовк у вольєрі.
Скрапує дощ на розгублені мрії,
Чим не комедія майстра Мольєра?
Скільки ту п’ятницю мушу чекати?
Скільки у діжці сидіть Робінзону?
Все переплуталось, букви з думками.
Знову поет я, і знову Вазонний.
Ще один день, одна ніч, дві поеми
Ставлю зарубки, вглядаюся в далі.
Скоро погасне ліхтар Діогена.
Скоро погляну у вічі коханню.
