Того, хто ждав, і хто позбувся тями,
кому прийшовся світ не по нозі,
важкими пересохлими губами
зовуть зі сну старі колодязі.
Ба навіть там, де вже не можна бути,
де вже немає вікон і дверей,
лисицею прикинулась цикута –
іржаве серце кігтиком дере...
Бо всі, хто був, і хто тебе покинув –
тепер прозора непорушна гладь.
Лиш дві черешні – Настя й Катерина
шепочуться,
сміються
і тремтять...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design