«І птиці летять
В небесних озерах
Повз острови хмар.»
(Майк Йогансен)
Архіпелаги хмар.
І голос – звідти, з блакиті:
«Поміж них є острів для тебе, філософе!
Я знаю, той острів сонячний,
Тільки занадто білий
Навіть для мене білочупринного
Занадто.
А ви думали, човен?
Той, зроблений з мрій
З вітрилами думок?
А ви думали каравела
Чи може бригантина
Безбородого дивака Христофора
Чи джентльмена Кука
Такого ж вітроплинного
І заобрійно мислячого.
Де ж та епоха мрійників,
Волоцюг солоного вітриська,
Що писали Terra incognita
У щоденники своєї свідомості,
У бортових журналах свого серця.
Господи, як хочеться
Не те, що на острові далекому оселитися
(Бо кожен материк – острів)
А просто,
Якщо хтось необачний скаже:
«Архіпелаги»,
То одразу щоб думалось:
Архіпелаги хмар.
