«Камінь спав – лиш дощ зітхав у ринвах.»
(Майк Йогансен)
Сонце каміння
Під ногами бешкетника-дня.
А ще й сонце – паяц
При дворі короля Галактика.
Туди – на бруківку – промені,
Щоб під ногами виблискувало
Дитини – дня босоногого,
Байдуже, що зимового
(Бо зима ця сестра домиська,
Того, незачесаного шибеника)
Звідки їм знати, зайдам
У країну мою туманну,
Що тут каміння завжди сонне:
Сплять каменюки не одну епоху вже
І сни якісь бачать уривками:
Про людей бородатих, про очерет
І про дні кульбабові
Жовтим поцятковані.
І у снах своїх пелюсткових
Кожен бруківець мріє стати дзеркалом
Чи то свічадом
У яке буде зазирати дощ
Такий сумний і доречний,
Що приходить на землю зітханням.
