І ти, і я – усі ми полотно,
Однакове, напнуте нерухомо.
Підійде майстер, але все одно
Напише щось небачене на ньому.
Подивишся – звичайний чоловік,
А Рубенс чи Моне, або да Вінчі
Його створив у власній голові,
А потім кинув світові на вічність.
Тому митці не щезнуть з плином днів,
Вони – світанок, поштовх того плину.
Та перше – слово, ніби на стіні,
Малюнок вуглям вивела дитина.
