Згаси нарешті день і темряву ввімкни,
непоспіхом туман фіранок розгорни -
замерехтять десь угорі в пітьмі
зірок пістряві самоцвіти...
Присядь біля вікна, дивись
як у світлицю ударяє вітер,
як зазира нахабно повний Місяць -
нехай же він промінням-світлячком
блукає в попелі моїх листів
й гортає чорні сторінки без літер...
Лиш спогадів живі ще і прозорі квіти
в гербарію прибережи для снів...
*********************
Та ще стривай! Чекай! - гербаріям час восени.
Чи чуєш? За вікном співає теплий вихор -
залишмо краще весь цей сонний світ -
нехай собі у царстві дрімоти
відгадує таємні символи і шифри снів,
а ми удвох підем блукати у лугах
високих і некошених ще перших трав -
там різнотрав´я шепіт в місячній імлі,
як срібногрив´я хвиль гойдливих і лоскотних.
Йдемо збирати перли рос - на дні
бажань побачимо ще не такі дива:
коли медове світло ллється з лип,
духмяним чаром сповиваючи до млості,
коштуймo трунок шалу й золотий нектар
iз цвіту, листя, трав i запахy волосся -
душа і тіло з дотopком тремким
розчиняться під зливою ейфOрій,
немов відлуння в небі стоголоссям.
Ходім, лиш руку простягни! -
Там вітер, зорі і чаклунка-ніч
танцюють в сяйві місячного моря.
