На лежанці зимую з блаженством:
Кіт розлігся, і я поруч з ним.
Внук настирно студіює тести,
Виє хуга за рогом глухим.
Незлобливо сичать в пічці дрова,
Опускатися сутінкам час.
З ними в дім заповзає тривога
І блаженство щезає нараз.
Все довкола таке ненадійне,
Душу тисне безглуздість людська –
І любов, й неймовірне терпіння
Убиває проклята війна.
Там хаос, там підвали, землянки,
Там життя під розривами мін,
Там гуляють по вулицях танки
І прокльони нестриманих слів.
Я прошу тебе, Господи Боже,
Лад навести на грішній землі,
Бо ніхто з переможців не зможе
Жити гідно з руками в крові.
Не мовчи, дай заблудним прозріти,
Хай завершиться миром двобій,
Щоб ніколи не плакали діти,
Щоб ніколи не бачили війн.
