Настала ніч, мороз лютує,
На шибках фантазує щось:
Для когось квіти намалює,
Для когось – пам’яті хаос.
Мені ж – троянди білі, білі,
Та смутку на півшибки тінь.
Холодні пальці задубіли,
Торкаючись його творінь.
Горить камін, стрибають тіні,
Троянди плачуть від тепла.
Мороз від злості сатаніє,
Рипить-скрипить його хода.
Непримиримий , що з зорею
Прийде тепло нового дня,
Що недалече борозною
Спішить краплинами весна.
