Є такі сусіди часом. Ніде правди діти.
День у день суцільні нерви. Годі вже терпіти.
Той упертий. Ця немудра. Інша – язиката.
Цей пияк. У тих лиш сварки. Хоч тікай із хати.
В Люби писок теж нівроку. Їй би лиш молоти.
Вічно ляпне щось іздуру. Мусить та «вколоти».
То у неї ніби хобі. Всі новини, звісно.
Впреться рогом. Всім «насолить». Чеше, хоч ти трісни.
Якось зранку стріла Таню. Каже: - Що нового?
Купа є хлопів, а заміж не виходиш довго?
В Тані очі аж на лоба. Просто шок та й годі.
Кожен раз одне і те ж є. Їй ніяк не вгодиш.
Ліпше вже змовчати, певно. Та ж не стерпить все це.
Має теж характер гострий. Ніби хрін із перцем.
- Я признаюсь, по секрету. Може різне бути.
Заміж хочу. Тільки Васю як мені забути.
Як згадаю твого Васю (тільки це між нами), -
Інших всіх не можу бачить. Як же вийти заміж?
В Люби щось застрягло в горлі. Кров залляла очі.
Тільки гепнула дверима. Й чоловіка «точить».
Цілий тиждень дні і ночі. З криками й плачами.
Влаштувала Васі допит. Що було між вами?
Нерви з’їла. Дзвонить, ходить. Щоби Таню здибать.
Таня, звісно, їй ні слова. Теж мовчить, як риба.
Люба в крики: - Хочу знати. Що воно й до чого?
Ти скажи, чого постійно думаєш про нього?
Таня хитро мружить око: - Як при чім тут Вася?
Щоб мені такий же дурень раптом не попався!
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design