Назвав тебе, колись, твій тато - Віра,
У спадок від бабусь, на довгий, кажуть, вік,
Щоб доленька, як зіронька, горіла
На щастя, на здоров"я з року в рік.
Дала ім"я матуся - Вероніка
І теж просила матінку святу
Щоб і здоров"я мала ти довіку
І щастя, і чаруючу красу.
Два імені..., від Бога янголята...,
Та берегти повинні на землі
Як два крила, - надійні руки тата
І два крила - то руки мами золоті.
Але не розумієш ти маленька
Чому вони тепер зовсім чужі
Чому матуся плакала тихенько
Чому є тато лиш на вихідні.
Коли з вечірньою святою колядою,
Зорею, над засніженим селом,
Снопа на покуті, рясною бородою
Збере Різдво родину за столом,
Чекають люди дива, а для мене
Було б найкращим дивом від усіх
Якби ви з мамою, як щастя незбагнене,
Ступили на святковий наш поріг.
Тож будь щаслива Віра-Вероніка.
Щоб Дід Мороз, червоний в нього ніс,
Тобі, ріднесенька, на радість і на втіху
Найкращі іграшки в мішку своїм приніс.
