Переболить... Чи буде знову все, як зАвжди?
Ти глянеш зверху, і, зітхнувши, дорікнеш
у тім, що ця жорстокість несумісна
із тим чуттям, котрого є ім´я любов..
Не знаю я - бо все переплелось:
стукіт коліс, і ці розмірені удари серця.
Вже все минулося - це було так давно. Пройшло.
У задзеркаллі вікон - холоднеча..
Гойдається трамвай і Прага в буднях тоне..
А погляд із вікна крізь крапельки дощу -
а там! - мені би подумки уверх -
по сходах, що торкаються вже майже неба!
Й собор святого Віта - піднятись би у храм,
ввійти у нього, наче в той ковчег,
і поплисти так само, як незримо пропливає час
під арками ґотичної катедри.
Побачити б синь неба крізь вітраж
і віднайти той промінь сонця, що зблукав
у сяйві золота мозаїк..
І все переболить.. І буду біла, наче смерть,
стояти перед образом Твоїм святим
і відчувати серцем тиху Твою радість...
---------
(2007)
Пояснення: викладю цей вірш знову. Навіяне передріздвяною атмосферою та цією музикою:
Переклад назви цієї пісні з норвезької "Моє серце завше у пошуках" (1987 р.):
https://www.youtube.com/watch?v=0Mijqi6LRQo
"Я не знаю майбутнього":
https://www.youtube.com/watch?v=jQrsGUg7LDE
