Неписані тексти уміщують стиглі плоди,
у серце в’їдається чорна густа нелюдимість.
Відвідай кімнати і тільки в одну не ходи,
забудь про цікавість, але не забудь, що одні ми.
Ніде не подітись з венецій — вода, як сестра,
спокійно колише порожні тіла чи гондоли.
Вода із водою, в тобі хазяйнує цей страх,
де вежі бредуть, підібгавши намоклі подоли.
Не знизуй плечима, не вічна над нами зима,
не вище від вишні ота висота височіє.
Пливи далі мене, допоки здолаєш лиман.
А я залишаюсь...
Нічийним...
Нічийним...
Нічийним...
