Ой ви ночі мої, мої творчії ночі,
За який такий гріх мене Бог покарав,
Коли люди всі сплять, не заплющу я очі,
Все ловлю своє слово, все з ним би літав.
А те слово, мов тінь, воно манить роками,
Не питає про те, чи весна, чи зима,,
Ще й не зловиш його ні в капкан, ні руками,
Якщо в серці йому нині місця нема.
А те слово, мов птах, що над світом кружляє,
Кличе у височінь, як до бою сурмач,
І ти мчиш в небеса, і тебе не лякає,
Що за злетом іде час падінь і невдач.
І ти мчиш в небеса, мов Ікар той до сонця,
Твої думи – вогонь, твої мрії горять…
Ллється світло з одного твого лиш віконця,
Ти летиш в небеса, а довкола всі сплять.
Ой ви ночі мої, мої творчії ночі,
Я б півсвіту згубив, якби вас не спізнав,
Тож хай люди всі сплять, не заплющу я очі,
Буду Бога прохати, щоб сном не карав.
