Не журись, моя кохана,
Сніг розлуки все ж розтане,
Сніг розлуки все ж розтане між років,
Не журись, про тебе мрію,
І в душі тебе лелію,
І в душі тебе лелію поміж днів.
Тож корись, моя кохана,
Річ покора непогана,
Річ покора непогана, тільки ти
Лиш одній корись тій долі,
Де любов зросте у полі,
Де любов зросте у полі назавжди.
Бо любов – це квітка дивна,
Бо вона є лань нестримна,
Бо вона є лань нестримна, тож живім,
Не ламаючи ту квітку,
Не ховаючи лань в клітку,
Не ховаючи лань в клітку в світі цім.
Тож чекай мене, кохана,
Бо з’явлюся я неждано,
Бо з’явлюся я неждано в буднім дні,
Мов зі сну, зійду у долю,
І чи з болем, чи без болю,
Та даси ти серцю волю, вір мені.
Бог єднає, Бог чарує,
Бог любов усім дарує,
Бог любов усім дарує – це життя,
Не одна вона буває,
Та одна лиш серце крає,
Що без неї аж чорніє майбуття.
Тож коли уже, кохана,
Від кохань на серці рана,
Від кохань на серці рана, чи ран сто,
Вір однак, що щастя крила
Лиш любов дає стосила,
Лиш любов дає стосила, більш ніхто.
А на світ нас народили,
Щоби в щастя ми ходили,
Щоби в щастя ми ходили, певен я,
Тож відкрию серце й душу,
І тебе знайти я мушу,
І тебе знайти я мушу, ти – моя.
Хоч лиця твого не знаю,
Все одно тебе впізнаю,
Все одно тебе впізнаю ув імлі,
Десь живе собі людина,
Та любов моя єдина,
Та любов моя найбільша на землі.
Тінь же мрій багатолика,
Тож тремчу я, мов осика,
Тож тремчу я, мов осика, від тривог,
У коханих помиляюсь,
Та кохання не цураюсь
І тебе в нім дочекаюсь, бачить Бог.
Не журись лишень, кохана,
Я з снігів розлук постану,
Я з снігів розлук постану поміж днів,
Адже серце без любові
Гине, нібито без крові,
Сохне, мов трава шовкова без дощів.
