Слухай! Ця тиша не вміє мовчати,
Із неї виходять чорно-криваві слова —
Суворі, як бог, сумні, наче мертві солдати,
Які поміж часу знайшли тимчасовий привал.
Слухай! Ця тиша – безлунна печера,
У якій до пори спить сліпий василіск.
І сходить зоря, і світ розпанахує двері
І вихлюпує в гомін безмовності чорної Стікс.
Слухай! Міжчасся слухай і хвилі
І почуєш — чи шепіт, чи стогін, чи тризну —
Померлі солдати розвертають рипучі могили
І св’ященною раттю ідуть у останній при́зов.
