Напередодні дня твого, архангеле,
Звертаюсь до тебе.
Охороняєш, кажуть,
Від зла світ і нас, українців.
Як ця ноша тобі, воїне?
Років сто відганяєш ворога,
В небеса повернутися ніколи.
Від поразок вже ніде дітися.
Ох, архангеле.
Борони від біди
Тих, що боряться.
Смерть одведи,
Якщо можеш одвести від когось.
А ще, архангеле, поясни:
Всі наші смерті - для кого і від кого?
Ми такі найгрішніші? Ми такі найпотрібніші?
Ми скалкою в оці чи нас
Б‘ють, щоб чужі боялися?
І тому не до тебе звертатися?
Ми ж звертались до всіх, чи не так?
А кого і про що просити?!
В нас апостолів - тьма і з хвостиком,
Що не друг - то петро-відступник.
Що не місяць - новий іуда
Срібняки в гаманець стріпує.
В рани пальці заклавши, тужить
Припізнілий фома та з іваном
чекають якогось чуда.
Але ти придивись, Михайле:
Не розп‘ятий один – народ розтерзаний.
І ридати кому вже?
В 33-му розчавлено,
В 40-их іще доправлено.
А чи було записано в книзі,
Щоб дітей – голодом?
І воскреслих нема, ні вознесених...
...Охоронцю, покинь на годину нас.
З нами довго ти -
Підійди
До великого Господа.
Попроси
Припинити це.
Кажуть, Сина свого
Не пожалів ради нас.
Господи, ради чогось Ти пожалієш нас?
