Вона, неначе Медуза Горгона,
проникає-влізає у тебе -
ця потвора
з ликом прекрасної панни
з волоссям гадючим
своїми змійками-щупальцями
блукає
в твоєму тілі...
язичками-сензорами
вповзає
тобі під шкіру,
лоскоче твоє Еґо -
і ще глибше, глибше-глибше
під самого серця коріння
висмоктує паразитом
твою солодко-гіркаву
енергію..
Вона п´є тебе
повільно.
Hемов п´явками присмокталась
до самого твого Єства -
а ти млієш:
лоскіт лагідних язичків десь під корою,
десь у мізках і під серцем
змушує тебе ворушитися...
Так поволі, так поволі
розпускає свій трунок,
перетворюючи твої думки-кокони
на мерехтіння метеликів...
Ти відчуваєш в собі тріскання бульбашок,
що переростають ув оргастичні вибухи...
Тобі блаженно.. і ти
ніби молишся:
"О пий, пий мене!
Висмоктуй усе до кінця -
і чим дужче і болісніше,
тим більше моє буття
зливається з сутністю.
Я тріпочу -
я люблю, я живу й помираю
водночас...
О Любове -
всепроникна Змія..."
