Перстень темряви ночі навколо -
зорі світять очима гадюк.
Заворожує серце магія слова -
шепоту змія отруйних спокус.
Досить-досить! Нехай буде тиша!
Kажуть, що з тиші приходить Бог -
на початку всього були, мабуть, сльози -
і крапала з неба іскрами ртуть.
Як у ній розчинялося золото сонця,
так душа потопала в пітьмі.
І здавалося, пило серце живу й вічну воду -
аrgentum vivum**, мов куля, тяжіє на дні.
А в небі - неначе смарагдовий камінь,
перснем ночі і Року блищить Зодіак -
пожирає вже вкотре себе Уроборос
вічним циклом буття й небуття..
Там зі смерті в життя протікає
аqua permanens*** - астральна ріка,
там іgnis sacer**** - вогонь не згасає:
Меркурія ртуть - вода і метал.
І поки пило серце до дна цю отруту,
наповнялась по вінця живою водою душа:
смерть і кохання, спокуса і згуба -
стали кристалом любов і життя..
Кажуть, Бог живе там, де є тиша,
де вічності сяє живий діамант.
Серце - отруєне словом - затихне.
На камінь мовчання як фатум
срібляста проллється сльоза.
26.12.2ОО6 (дещо перероблений вірш).
---------------
* - (комент.) - про cамопізнання (за концепцією К. Г. Юнга, котрий використовувв знання алхімії у своїх наукових працях з психології).
**аrgentum vivum - (з лат.) "живе срібло", Меркурій, тобто ртуть.
***аqua permanens - (з лат.) постійна, незмінна, "вічна вода".
