***
Наша хатка край неба
Згоріла при заході сонця.
І ми знову будуємо дім
Із сухих соломинок.
Легко, швидко,
До того ж красиво горить.
І завжди є на кого вказати,
Примруживши очі:
Це все він, ні – вона, ні – воно!
Це все капосне сонце!
Ми читали у книзі: все лихо від нього.
І що будуть часи – нас спасуть і розрадять,
І видадуть крем від засмаги,
І навчать промовляти слова,
Від яких небеса похолонуть.
Все ще буде. І скоро. От-от.
Майже вже.
Я заплющую очі і бачу,
Як сонце приходить до мене.
І я гладжу його, мов кота,
І наказую – «будь!»
А на ранок я знову будую свій дім,
До стеблини стеблина.
І дивлюсь золотими очима,
Як гасне і знову спалахує світ.
