Україно моя, знову виборів ти досягнула,
Кандидатські портрети стирчать на сторінках газет,
То чому ж, Україно, ти голову низько нагнула,
Коли всі лише щастя тобі обіцяють і злет.
Блоки й партії шпаги схрестили і кличуть до бою,
А "мажори" кружляють довкола елітних орбіт,
Всі прикрились, Вкраїно, народом твоїм і тобою,
А у душах сорочка своя та байдужості лід.
У всіх крісла в очах та квартири столичні розкішні,
Лиш говорять, мов мед ллють на дивних багатих балах,
Всі святі кандидати зі слів їх, святі і безгрішні,
А насправді, то кожен давно уже чортом пропах.
І дивуєшся диву, на вибори дивлячись збоку,
Бо дбайливців країні хватило б на тисячу літ,
Чом же ти, Україно, не можеш зробити ні кроку,
Коли сотні орлів мчать, розправивши крила, в політ.
А неділя прийде, бюлетені попадають в урни,
І згорнуть свої крила, по гніздах розсівшись, орли,
І забудуть обкурених брехнями власними дурнів,
Що їм душі свої чи за гріш, чи за так продали.
І піде Україна пороги чужі оббивати,
Як до цього ходила, як мусила, бідна, ходить,
Вся різниця у тім, що нові поведуть депутати,
Котрі так обіцяли Вкраїну нещасну любить.
Ой, не хочеться вірить в пророцтва дурні й безголові,
Поспішає до урни чимдуж український народ,
І тини ми городимо з віри, надії й любові,
Щоб за тином новим по-новому вродив наш город.
Щось уродить, звичайно, наваримо, будемо їсти,
А як вийдуть помиї, собаки нема, щоб віддать,
Розіллємо в тарілки, щоб з ними до столу присісти,
І до виборів нових за ним свою долю жувать.
