Вже вкотре не приходить мить весни,
Не вперше з пересердя краєм душу,
Де пагони, цвіт дерева, бруньки?
Лиш сажотруси гривень трусять грушу.
Враз поділить не в силах цей лупіж,
Їх сварку чути голосно за межі,
У руки “чисті” заповза свербіж
І павутина фраз плете мережі.
Обіцянки зібрати міф-врожай,
Квітучий сад, бананові кокоси,
Зробити зі струмочка водограй,
Слова мрійливі - білі альбатроси.
Повірити у чудеса таки
Спішу. Болить аби та груша всохла,
Хоча коріння точать мастаки,
Криниця душ людських не пересохла.
Автентики зародять дзвін-плоди,
Не личать нам заморськії прикраси,
Постійна спрага чистої води,
Лякають лиш сусідські гондураси.
