Ой, тумани років, розступіться, благаю,
Мою першу любов ви мені поверніть,
Що я з нею згубив, то ще й досі не знаю,
Тільки важко без згуби над світом злетіть.
Ніби й крила зростив, та не тії то крила,
Ніби й інших любив, лиш не та то любов,
Хоч махаю крильми, та злетіти несила,
Тож на землю і в гріх повертаюся знов.
Що за влада така у тім першім коханні,
Що на всеньке життя простягнувсь його слід,
Що без нього душа, ніби грішник, в стражданні,
Ну а серце сліпе, ой, сліпе, ніби кріт?
Що за радість така моє перше кохання,
Що з ним ангелом я підіймаюся в рай,
Що з туманів воно, забуття і вигнання,
Ніби з вирію птах, в душу лине, і край?
Як на сході зоря, виростає над світом,
Ніби свято яке, квіти зносить в мій дім,
О, кохання моє, ти в житті було літом,
Нецілованим літом кохання моїм.
Що згубив я в тобі, твоїх чистих озерах,
По яких не пройшовсь зізнання солод-шквал,
Що спливло на твоїх платонічних галерах,
Чи не той мрій рожевих моїх ідеал?
