| © Михайло Нечитайло, 02-10-2014
|
Під горіхами ми зустрічалися,
Ніби в церкві, під ними вінчалися,
У стрічки наші душі вбиралися,
Як я коси твої розплітав.
Наші очі до сонця сміялися,
Наші руки в обіймах кохалися,
А вуста наші так цілувалися,
Що гріх змієм над нами витав.
А про наш солод-гріх
Знає тільки старий наш горіх,
Ані сестри, ні мати,
Ані брат, ані тато,
Лиш старий наш і вірний горіх.
Під горіхами ми розлучалися,
Йшли додому і спати вкладалися,
Та думками туди ж поверталися,
На ті трави палкі, як вогонь.
Там пісні у коханні купалися,
І всі мрії на світі збувалися,
Всі незвідані чари там малися,
Ми їх брали до власних долонь.
А про наш солод-гріх
Знає тільки старий наш горіх,
Ані сестри, ні мати,
Ані брат, ані тато,
Лиш старий наш і вірний горіх.
Під горіхами ми милувалися,
Все на світі, як є, забувалися,
Ще й на хмарах, мов діти, каталися,
Відганяючи марево злив.
У вінок наші руки спліталися,
Цвітом маковим лиця квітчалися,
Милі коси ромашок торкалися,
Що на землю я завше стелив.
А про наш солод-гріх
Знає тільки старий наш горіх,
Ані сестри, ні мати,
Ані брат, ані тато,
Лиш старий наш і вірний горіх.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
