Кіптяву спогадів змиють ранкові тумани,
Від страхів і здогадів подалі в небесну нірвану
На крилах орлиних віднесуть і залишать
Туди, де лиш гори, лиш вітер і тиша.
У тім раї гірському немає змагань і поразок,
Амбіцій немає, немає і кимось нав’язаних стежок.
Тут лиш тиха роса, золотисті копиці і вариво сонця,
Плавний танець життя, що думки колиха у зелено-горбистій коронці.
Тут так хочеться знову себе віднайти,
І забути бажання, нав’язані світом, забути роки,
Що минали у безладі і лихоманці,
Без спокою ввечері, спокою вранці…
