Налетіла на чоло сіра сивина,
Заболіла під ребром зірвана струна.
Не заграє вже ніхто, не поверне звук,
Не відчує вже повік дотик теплих рук.
Затуманился в очах і безбарвно скрізь.
Де й коли усе життя піде під укіс?
Зачарує голос чий? Власний вже захрип.
Забуття дарує хто? Тільки тихий схлип.
Всі надії, що були - вже поховані.
Всі тривоги, що несли – розчинилися.
І веде потік-ріка, буйні повені.
Що врятує донесе забарилося.
